Уяви, ти живеш у 18 столітті; носиш перуку, чудернацький (як н | Меланчине життя і книжки

Уяви, ти живеш у 18 столітті; носиш перуку, чудернацький (як на наш час) одяг і миєшся раз в 3 місяці; пишеш можливо вже свій останній музичний твір та почуваєшся так нездорово, що вже готовий умерти. Ось твій останній подих і…. трах-бах… Ти прокидаєшся в невідомому місці, а над тобою якихось два чоловіки в химерному одязі та говорять дивною, проте одночасно знайомою мовою. Твої дії?

Я б, напевне, була шокована. Ніфіга собі еволюція! Ексцентричні люди, в лише одному спідньому. Незрозумілі вози на ходу без коней. Височезні та ще й без смаку зроблені будинки. Мамо, де я? Окей, насправді моєму скептицизму важко уявити переміщення в часі, але ми живемо в достатньо дивному та мінливому світі, що для нас це б здалось нормою. А може й ні.

«Ми віримо лише в те, що здатний уявити наш мозок. Ті, що виходять за межі нашого сприйняття, завжди викликають у кращому разі скепсис, у гіршому - цілковите заперечення. Ми затиснуті в певні рамки і живемо за правилом “цього не може бути, бо цього просто ніколи не може бути”.»

Моцарт – головний герой книги Доржа (не Джорджа) Бату. Він живе музикою. Дихає нею. І своєю дружиною – Констанцією. (Ну, можливо ще декількома красивими жіночками, але упустимо цей момент.) Приходить до нього якось загадковий чоловік та просить написати похоронну месу (ага, ту саму – “Реквієм”). Так ще й дає аванс! Сумашедші гроші!!! А тут оцей трах-бах, про який згадувала вище, і все…. Прокидається він в іншому часі, в іншому місті. В іншому світі! Шок! Стрес!
Те, що він Моцарт, – добре пам'ятає, але от де…. – цього він не знає.
Ще до кінця не звикнувшись з думкою про місце перебування, в його новому та дивному житті вже з самого початку стаються неприємності. Але є і хороші моменти у вигляді Стейсі (Стасі, Станіслави) – щирої та доброї дівчини з України. (З нею, до речі, теж пригоди стаються в Америці). А далі… Моцарту лишається звикнути, що йому ніхто не вірить (Так це ж я, Йоганн Хризостом Вольфганг Теофіл Моцарт!), і з тим, що він в новому, за океанному світі.

«Коли всі вперто бачать у тобі кого завгодно, тільки не тебе самого, може статися так, що з часом ти забудеш, хто ти.»

1/2 відгуку, адже не влізло все в один пост.