2/2 відгуку. Що ж, думаю тепер можна поговорити й про різні | Меланчине життя і книжки
2/2 відгуку.
Що ж, думаю тепер можна поговорити й про різні думки (написано трохи уривчасто), що приходили до мене під час читання книги "Моцарт 2.0":
От попадаєш в майбутнє й дивуєшся всьому. Ого, це що металевий хробак під землею? Точно дияволом створений. З першого погляду кумедна реакція новоприбулого (хе-хе, він, до речі, не єдиний такий!), та потім вони здаються якимись шаблонними. Приблизно всі так поводяться, чи то в книгах, чи то у фільмах. А з іншої сторони, як тоді мав поводитись Моцарт?
Вольф, хоч і прибувши в новий світ, залишається тим самим, якого ми знаємо з книг. Він чудово грає! Та не творить нічого нового. А з іншої сторони, воно і не дивно, бо ж на що тоді переходили читачі по qr-кодами? Чи це бажання героя зберегти той місточок між минулим і сьогоденням?
Як я вже писала, Стася – кльова дівчина. Проте вона настільки емоційна по ставленню до Моцарта, що іноді прокрадається думка про їхні стосунки!
А сам Вольфганг! Справжній джентльмен! (насправді було цікаво спостерігати за еволюцією його мови) Та не варто забувати про вразливу натуру музиканта-віртуоза, що супроводжується збудженістю (нє, про дівчат не думайте, то більше про емоції, про імпульсивність, про чутливість і тонкосльозість). А описи його гри! Пробивало до мурах.
До речі, про музику. В книзі її багато. І це очевидно, звичайно ж. Описи про тонкощі музичного мистецтва змушували мене паралельно щось підгуглювати, бо далеко не все я знаю (точніше нічого).
Всі герої книги (з кількома винятками) справжні альтруїсти! Готові віддати все, навіть останнє, аби врятувати ближнього свого. З однієї сторони, зараз цьому важко вірити, а з іншої – книга лишає по собі оптимістичні думки про хороших людей в світі.
Крім поверхневої історії про телепортацію Моцарта, паралельну детективну історію про наркоторгівлю, автор (в образі Стасі) розмислює про емігрантів в Америці, їхнє життя. А ба більше – душу українця та його менталітет. А ще там є про друге життя (в образі Моцарта) – важкі вибори та другий шанс. А ще… про Крим, Донбас, рідну Україну…
Та все ж, книга класна. Кожен бачитиме те, що він хоче. Хтось розважальну історію. Хтось щось мудре та філософське. Хтось оперу. Комусь сподобається, а комусь - ні.
Але чи читати? Точно так. І я рада, що саме ця книга повернула мене до читацького русла (ну, з моменту повномаштабки).
Читали та обговорювали, до речі, книгу в книжковому клубі.
