Геннадій Примаков: 'Стратегічного запасу продуктів вистачило б | Менщина

Геннадій Примаков: "Стратегічного запасу продуктів вистачило б на 20-25 днів блокади"

Сьогодні, 20 травня, відбулася зустріч керівництва Менської ОТГ з представниками ЗМІ.

Міський голова Геннадій Примаков, заступники Олег Небера та Вікторія Прищепа, секретар ради Юрій Стальниченко розказали, як жила Менська громада від початку військового вторгнення, а також відповіли на питання, що їх задавали жителі громади.

"Менщина" задала всі питання, які читачі адресували міському голові. Відповіді будемо друкувати частинами.

Геннадій Примаков: "З перших днів війни ми всі були на місці. Був організований штаб, основними представниками якого були ми, присутні тут. Але були й інші люди, які допомагали та вирішували питання.

Представників поліції, прокуратури, служби безпеки, військових не було. У таких нелегких умовах нам доводилося вирішувати питання, які не є повноваженнями органів місцевого самоврядування.

Штаб не знаходився постійно у приміщенні міськради. Ми двічі міняли свою дислокацію, оскільки перебувати тут було небезпечно через небезпеку вторгнення, у тому числі і ракетного обстрілу.

Працювали ми цілодобово. Вночі постійно залишався один чи два заступники, які постійно були на зв'язку. Був організований кол-центр з різних питань (ліки, гуманітарна допомога, господарські питання та інші). Про них ми постійно писали на своїх сторінках Фейсбук та Інстаграм.

Перші проблеми, з якими ми стикнулися, - забезпечення людей продуктами харчування. Паніка створила передумови, що у продуктових магазинах та аптеках зникло відразу все. Люди брали з запасами на рік, хтось просто брав, аби кошти вкласти.

Перше, що ми зробили, звернулися до тих, хто випікає хліб. Але запасів борошна, солі, дріжджів вистачило на декілька днів, адже ніхто не очікував, що так швидко будуть розгортатися події.

Щоб випекти хліб, треба борошно та дріжджі. У нашому випадку це була ще й сіль.Ми були "на острові", куди доставити щось було нереально.

Перші дріжджі, які заїхали у нашу громаду, нам доставила охорона Анатолія Гунька, і ми змогли запустити процес.

Хочу зазначити, що також всі наші аграрії прийшли на допомогу, ніхто не відмовив. Допомагали і коштами, і сільгосппродукцією.

Ми запустили пекарні, які не працювали більше 10-15 років. Хліб випускали у Куковичах, Киселівці, Дорошенко випускав, наш славетний "ХлібОК", Стольне.

Ми змогли забезпечити хлібом не лише себе. Менський хліб їли у сусідних громадах, Чернігові, їздив у Ніжин. Їли військові, які стояли між Куликівкою та Черніговом.

Займаючись цими питаннями, ми почали відновлювати сполучення з Черніговом. Березнянська громада, жителі Стольного, Гусавки, Локнистого змогли знайти безпечне місце через Десну, яке декілька разів змінювалося через обстріли, і зробили так звану "переправу". Через це місце переправилося близько 10 тисяч людей.

Наша громада взяла на себе всі витрати. Ми не дивилися на людей: чи це їде з Сосниці, Коропщини, Корюківщини, інших громад, - це все наші люди. Ми забезпечували переправу, продуктами харчування. Люди, які йшли своїм ходом, ішли по декілька днів, були голодні, змучені.

Завдяки хлопцям-волонтерам було так організовано логістику, що з нашої сторони пускали "буси", то зі сторони Чернігова було організовано підвіз з під'їздів, підвалів, везли до пішоходного мосту, переводили, саджали на інші машини і доїжджали до Десни.

Не раз наші хлопці потрапляли під обстріли, 2 автівки було знищено. Тобто, ці люди, наші хлопці, ризикуючи власним життям, маючи маленьких дітей, їздили і доставляли людей. Був випадок, коли менським "бусом" за раз перевезли 72 людини.

Один раз на переправі російські танки впритул розстріляли колону, де загинула наша дівчина, один з волонтерів отримав поранення. Він звернувся у лікарню, йому видалили уламок поранення, він сів у машину і продовжив рух з людьми, які цього потребували.