Мілітарна історія

2022-02-24 13:55:35 У зв'язку із нападом росії адміністрація спільноти мобілізовується в лави ЗСУ. Діяльність буде продовжена як тільки це буде можливо. Відкрити / Коментувати

2022-02-23 19:39:28 Відкрити / Коментувати

2022-02-23 17:10:47 119 років тому, 23-го лютого 1903-го року за безстроковим договором Куба віддала в оренду Сполученим Штатам ділянку своєї землі по обидва береги затоки Гуантанамо разом із акваторією. За сумму 2000 доларів ( з 1938-го року – 4085 доларів) в рік американці отримали 120 квадратних кілометрів території. Гуантанамо - одна з найстарших військово - морських баз США, та ще й розташована на території комуністичної держави.

Після революції на Кубі в 1959-му році новий уряд виступив проти американської військової бази на своїй території. Однак, спроби її позбутись виявились невдалими. Відповідно до договору 1903-го року його можна розірвати лише за згоди обох сторін. В 1961-му році кубинські військові висадили бар'єр із кактусів вздовж всього периметру бази, який по аналогії із «Залізною завісою» отримав назву «Кактусова завіса». Відкрити / Коментувати

2022-02-23 14:06:41 Пізніше Сталін заявив, що «23-го лютого 1918-го року загони Красної армії вщент розбили під Псковом і Нарвою війська німецьких загарбників». У часи хрущовської відлиги в тій же таки історії партії кудись зникло повідомлення про Нарву, проте з’ясувалося, що під Псковом Красна армія «вчинила впертий опір переважаючим силам супротивника й завдала їм серйозної поразки».

Насправді 10-го лютого 1918-го року безрезультатно закінчилися переговори про мир між більшовиками і німцями в Бресті. Совєти сподівалися, що німці просто так дадуть їм спокій, маючи значні проблеми на фронтах у Франції і Бельгії. Проте через тиждень, 18-го лютого німці почали наступ по всій лінії розваленого фронту. Німці просувалися на схід на потягах, практично без жодного опору. Швидкість їхнього пересування була зумовлена переважно якістю шляхів. 18-го лютого німці захопили Двінськ (Даугавпілс), 20-го – Мінськ, 21-го – Полоцьк, 24-го лютого – Псков, Тарту й Таллінн.

Наступ здійснювався невеликими загонами, часто лише зі 100-200 чоловік. За визнанням більшовика Зінов’єва, добре укріплений Двінськ захопив загін від 60 до 100 чоловік. 21-го лютого більшовицька влада в Петрограді оголосила: «хто не запишеться в Красну гвардію, того пошлють під конвоєм копати окопи навколо міста». За кілька днів у Красну гвардію записалося до 100 тисяч чоловік. Матроси наркома Дибенка зайняли Нарву, і через два дні, з наближенням німців, втекли звідти. 4-го березня німці без бою увійшли в Нарву. Назвати цю вилазку «розгромом німецьких військ» було великим, м'яко кажучи, перебільшенням.

23-го лютого зранку Німеччина надала свої мирні умови, за якими Петроград мав визнати незалежність Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України, підписати мирну угоду з Україною, демобілізувати армію, роззброїти флот і т. д. 23-го лютого члени ЦК РСДРП (б), тобто більшовики, прийняли німецький ультиматум. О 3-ій годині ранку 24-го лютого Всеросійський Центральний виконавчий комітет (уряд) прийняв німецький ультиматум. За капітуляцію проголосувало 116 членів ВЦВК, 85 – проти, 26 утрималися.

Ймовірно, саме факт капітуляції зумовив обрання цього дня як свята. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Крім того, нова влада просто потребувала нових свят і ліпила їх з ,будь-чого. Відкрити / Коментувати

2022-02-23 14:06:18 23-го і 24-го лютого 1918-го року – це дні повного і безумовного прийняття німецького ультиматуму більшовицькою Росією про визнання незалежності Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії і України. В ці дні німецькі війська вже стояли на підступах до Петрограду (зараз Санкт - Петербург). Щоб забути ганьбу, більшовицьке керівництво вирішило перетворити її на торжество. У перші роки після встановлення більшовицької влади в офіційних повідомленнях з приводу «свята» йшлося про те, що ніби-то 23-го лютого 1918-го року Раднарком ухвалив декрет про організацію Красної армії. Однак, насправді цей декрет було видано ще 15-го січня.

На десятиліття «свята» – у 1928-му році – з’ясувалося, що 23-го лютого 1918-го року совєцька влада приступила до організації перших загонів Красної армії. У вересні 1938-го року, в короткому курсі історії ВКП(б) з’явилася нова версія: «23-го лютого 1918-го року під Нарвою і Псковом німецьким окупантам було дано рішучу відсіч». Відкрити / Коментувати

2022-02-23 10:32:16 Наприкінці грудня 1917-го року на території Криму утворилися три центри влади: Рада народних представників Таврійської губернії у Сімферополі, Директорія Кримської Народної Республіки у Бахчисараї та Військо - революційний комітет у Севастополі, кожен з яких мав власні збройні загони. У перших днях січня нового 1918-го року з'єднані сили Ради представників та Директорії вступили у відчайдушну боротьбу із семикратно численнішими матросами - чорноморцями та червоногвардійцями, що були опорою більшовиків в Криму. По двох тижнях війни національно - демократичні сили зазнали поразки, і півостровом прокотилася перша, але не остання хвиля більшовицького терору.

Першим епізодом стали розстріли офіцерів Чорноморського флоту севастопольськими матросами з 28-го по 30-е грудня 1917-го року. Розправи тривали до середини січня, а потім терор розгорівся з новою силою. Майже кожного разу безпосереднім поштовхом до нього ставало падіння того чи іншого кримського міста, і кожного разу рівень жорстокості більшовиків зростав.

8-го січня 1918-го року за підтримки севастопольських матросів більшовицький режим був встановлений у Феодосії. Спочатку більшовики стріляли лише офіцерів і майже не чіпали місцеве населення. Ввечері 26-го січня 1918-го року червоні опанували Сімферополь. Наступного дня був заарештований та посаджений до севастопольської в'язниці лідер кримськотатарської революції Номан Челебіджіхан. У кримській столиці більшовики розв'язали терор вже не тільки проти військових, але й проти інтелігенції. Одним з перших убили дитячого благодійника і жертводавця Червоного Хреста Франца Шнейдера, учасника революції 1905-го року. Всього в січні місяці більшовиками було вбито близько 200-от мешканців Сімферополя.

29-го січня 1918-го після чотириденного опору червоні взяли Ялту. Озлоблені й п'яні більшовики негайно почали чинити розправу над переможеними. Схоплених офіцерів, громадських діячів і просто заможних людей піднімали на борт прибулих з Севастополя міноносців, допитували, а потім розстрілювали, а тіла кидали у воду. Кадет Данило Пасманік писав про це так: «Офіцерів розстрілювали за списками складеними в більшовицькому комітеті. Жертв було б більше, якби не продажні більшовики. За гроші вони вивозили людей, яких мали розстріляти в Джанкой або переховували в лазаретах».

На третій день розстріли припинились змінившись на індивідуальні переслідування і грабежі. Розграбовані були будинки і палаци по всьому узбережжю. Влітку того ж року німецькі водолази знайшли на дні ялтинської бухти близько 200-от тіл. Січневі погроми меншої інтенсивності відбулися і в інших містах Криму. Лише Алупка та Керч змогли уникнути цієї долі.

О другій ночі 23-го лютого 1918-го року в Севастополі група матросів увірвалася до міської в'язниці та почала вимагати видачі затриманих. Тюремний комісар по телефону отримав вказівку Севастопольської ради видавати всіх, хто зазначений у матроських списках. Серед першої п'ятірки був і один із кримськотатарських лідерів Номан Челебіджіхан. Їх довго катували, після чого роздерті тіла закинули до автомобіля і відвезли до Графської пристані. Там вбитих вантажили на баржі, відвозили подалі від берега і, прив'язавши до них каміння, кидали у море.

Загалом за два місяці першої хвилі червоного терору в Криму (з кінця грудня 1917-го року по кінець лютого 1918-го) було вбито до двох тисяч осіб. Поодинокі позасудові розправи тривали аж до самого повалення совєцької влади на півострові у квітні 1918-го року.

На фото тіла жертв червоного терору, які дістали з моря біля Євпаторії влітку 1918-го року. Відкрити / Коментувати

2022-02-23 10:31:46 23-лютого 1918-го року більшовики, попередньо узурпувавши владу в Криму вдалися там до масових вбивств. Протягом трьох днів вони розстріляли майже тисячу осіб - переважно офіцерів та представників інтелігенції. Ці події стали піком першої хвилі червоного терору в Криму, що котилася ним упродовж двох місяців. Відкрити / Коментувати

2022-02-22 19:55:30 22-го лютого 1940-го року в Північному морі німецький есмінець «Леберехт Маас» (нім. Leberecht Maas) був помилково атакований німецькими ж бомбардувальниками He 111. Маневруючи корабель натрапив на британську міну, розрив якої спричинив гибель есмінця і 282-ох осіб, що перебували на його борту.


На фото німецький есмінець «Леберехт Маас» в порту Кіля незабаром після його спуску на воду в 1935-му році. Відкрити / Коментувати

2022-02-22 13:17:42 На фото зруйновані будинки в нідерландському місті Неймеґен, яке зазнало бомбардування американськими ВПС 78 років тому, 22-го лютого 1944-го року. Центральна частина міста була практично знищена, загинуло близько 800 чоловік. Того ж дня авіаційних ударів зазнали і інші нідерландські міста, такі як Арнем, Енсхеде і Девентер. Відкрити / Коментувати

2022-02-22 10:13:00 В Києві Олена Теліга одразу ж взялась за організацію літературного життя. Вона очолила Спілку українських письменників і редагувала низку українських газет. За відносно короткий час з допомогою цієї спілки вдалось згуртувати чималу кількість української інтелиґенції. Вперше за довгі роки більшовицького поневолення у Києві відкрито почали говорити про державність, з'явилася національна символіка, в церквах українською мовою почали правитися служби.

Активність ОУНівців в Києві не могла довго залишатись поза увагою німецької влади. На початку грудня було заарештовано журналістів газети «Українське слово» Івана Рогача, Ярослава Оршана - Чемеринського і Миколу Олійника, а саме видання було закрите. Небезпека арешту нависла над Оленою Телігою, проте вона категорично відмовилась залишати Київ і продовжила роботу в Спілці українських письменників.

Олену і Михайла Теліг було заарештовано 9-го лютого 1942-го року в приміщенні Спілки українських письменників, де їх вже заздалегідь чекали працівники Гестапо. Трохи менше як за два тижні вони були розстріляні в Бабиному Яру. Кажуть, що в камері, де вона перебувала перед стратою на стіні був напис зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга».

На першому фото пам'ятник Олені Телізі в Київській політехніці встановлений там в серпні 2009-го року. На другому вона разом із свої чоловіком в Кракові в 1939-му році незадовго до початку Другої Світової війни. Відкрити / Коментувати