Пізніше Сталін заявив, що «23-го лютого 1918-го року загони Кр | Мілітарна історія

Пізніше Сталін заявив, що «23-го лютого 1918-го року загони Красної армії вщент розбили під Псковом і Нарвою війська німецьких загарбників». У часи хрущовської відлиги в тій же таки історії партії кудись зникло повідомлення про Нарву, проте з’ясувалося, що під Псковом Красна армія «вчинила впертий опір переважаючим силам супротивника й завдала їм серйозної поразки».

Насправді 10-го лютого 1918-го року безрезультатно закінчилися переговори про мир між більшовиками і німцями в Бресті. Совєти сподівалися, що німці просто так дадуть їм спокій, маючи значні проблеми на фронтах у Франції і Бельгії. Проте через тиждень, 18-го лютого німці почали наступ по всій лінії розваленого фронту. Німці просувалися на схід на потягах, практично без жодного опору. Швидкість їхнього пересування була зумовлена переважно якістю шляхів. 18-го лютого німці захопили Двінськ (Даугавпілс), 20-го – Мінськ, 21-го – Полоцьк, 24-го лютого – Псков, Тарту й Таллінн.

Наступ здійснювався невеликими загонами, часто лише зі 100-200 чоловік. За визнанням більшовика Зінов’єва, добре укріплений Двінськ захопив загін від 60 до 100 чоловік. 21-го лютого більшовицька влада в Петрограді оголосила: «хто не запишеться в Красну гвардію, того пошлють під конвоєм копати окопи навколо міста». За кілька днів у Красну гвардію записалося до 100 тисяч чоловік. Матроси наркома Дибенка зайняли Нарву, і через два дні, з наближенням німців, втекли звідти. 4-го березня німці без бою увійшли в Нарву. Назвати цю вилазку «розгромом німецьких військ» було великим, м'яко кажучи, перебільшенням.

23-го лютого зранку Німеччина надала свої мирні умови, за якими Петроград мав визнати незалежність Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії, України, підписати мирну угоду з Україною, демобілізувати армію, роззброїти флот і т. д. 23-го лютого члени ЦК РСДРП (б), тобто більшовики, прийняли німецький ультиматум. О 3-ій годині ранку 24-го лютого Всеросійський Центральний виконавчий комітет (уряд) прийняв німецький ультиматум. За капітуляцію проголосувало 116 членів ВЦВК, 85 – проти, 26 утрималися.

Ймовірно, саме факт капітуляції зумовив обрання цього дня як свята. Щоб забути ганьбу, її треба було перетворити на торжество. Крім того, нова влада просто потребувала нових свят і ліпила їх з ,будь-чого.