В половині травня 1941 р. спостеріг я щораз частіші транспорт | Ukrainian Military Honour
В половині травня 1941 р. спостеріг я щораз частіші транспорти з військовим спорядженням. Вправді все було прикрите брезентом, та все ж таки по зовнішній формі можна було пізнати, що везуть переважно танки і гармати. Траплялося, що такий транспорт мусів задержатися, а тому, що це було близько нашого нового помешкання, я після науки в школі йшов оглядати ті залізні потвори. Ніколи я таких
танків не бачив, бо Польща їх не мала. Щось мене до них притягало, і хоч вони були добре хоронені, я завжди старався підійти до них як найближче.
Конвоїри з напрямленими в мене штиками відганяли
мене геть, але я все знайшов нову нагоду, бо число подібних транспортів щоденно збільшувалося!
Ширилися сплетні, що буде війна. Хоча війна приносить страхіття і смерть, здається, ніхто собі більше в той час війни не бажав, як ми, українці. Ми надіялися, що зміна державного уряду (який він не був би) буде нашою одинокою розв’язкою. Ми сподівалися, що закінчаться ув’язнення, вивози і мордування наших людей, котрі на ділі не були ніякою загрозою для уряду ні польського, ні совєтського.
Ось так дня 22 червня 1941 р. “сплетня” про війну здійснилася.
Того дня раненько німецьке летунство збомбардувало летовища і військові споруди, амуніційні склади в усіх більших містах на схід від Сяну, із засягом аж по Київ. Так почалася німецько-совєтська війна.
Справді ми на хвилі піднеслися й наші сподівання були дуже високі, одначе нам ще багато прийшлося потерпіти. Всемогуче НКВД працювало невпинно день і ніч. Щойно тепер почалися виловлювання людей по вулицях міста. Кожний втікав, де хто міг, щоб схоронитися й видержати до приходу німців. Німецький фронт просувався на схід дуже скоро...
Большевики без більших боїв залишили місто. Але не залишили його без наслідків. Вістка рознеслася дуже швидко: в тюрмі й довколишніх забудованнях по вул. Білінського знайдено багато помордованих наших українців...
Роман Висоцький "Спогади дивізійника"
