Михайло Білінський народився 24 липня (за григоріанським кален | Ukrainian Military Honour

Михайло Білінський народився 24 липня (за григоріанським календарем) 1883 року. Походив зі священницької родини, яка вже через рік отримала спадкове дворянство. Його мала батьківщина – містечко Драбів або ж Драбове-Барятинське Золотоніського повіту Полтавської губернії (нині Драбівський район Черкаської області). Родина жила заможно, батько мав близько 100 гектарів землі.

Закінчив повний курс 2-ї Київської гімназії на Бібіковському бульварі (зараз це будівля “Укртелекому” по бульвару Тараса Шевченка, 18). Потім – Московський Лазаревський інститут східних мов. Став справжнім поліглотом, опанувавши арабською, вірменською, перською, турецькою, татарською, грузинською мовами.
Через початок Першої світової Білінського знову призвали на службу, до 2-го Балтійського флотського екіпажу. За час війни він отримав чин поручика з перейменуванням у мічмани, ордени Святого Станіслава 3-го ступеня і Святої Анни 3-го ступеня. Але із розгортанням революції демобілізувався з російського флоту і переїхав до України, де одразу ж активно долучився до розбудови українських військово-морських сил.

На зламі 1917–1918 років у складі уряду УНР з’явилося генеральне морське секретарство. Його очолив Дмитро Антонович – український історик, син професора Володимира Антоновича. Людина чесна, працьовита і авторитетна, проте далека від військово-морських справ. Знайти на цю посаду флотського офіцера, який був би справжнім українським патріотом, виявилося надзвичайно складно. Це усвідомлював і сам Антонович. Він писав: “Першим, кого я надибав, був Михайло Білінський… Він був покликаний до праці у фінансовому відділі міністерства, який я і просив його організувати. Його праця була найбільш продуктивною, і я зразу помітив його на роль міністра морського, пост якого я, очевидно, не збирався стало посідати”.

Білінський від самого початку виявив себе як фахівець справи і рішучий прихильник незалежності України. Переїхавши до Києва, вступив до лав новоствореної Української партії соціалістів-самостійників, був обраний до її центрального комітету. Але минув рік, перш ніж він очолив морське відомство держави.
За Гетьманату Павла Скоропадського, влітку-восени 1918 року, Михайло Білінський в складі української делегації брав участь у мирних переговорах із більшовицькою Росією, які відбувалися в будинку, де раніше засідала Українська Центральна Рада.
Коли ж Гетьманат було повалено і до влади прийшла Директорія, Білінський, на той час старший лейтенант, увійшов до Ради Народних Міністрів УНР як міністр морських справ. Це сталося 24 грудня 1918 року.

Генерал-хорунжий флоту УНР Володимир Савченко-Більський відзначав: політика приваблювала Білінського і він “повсякчас поривався до партійної діяльності”, хоча “як правдивий патріот, добре розумів – де й у яку годину повинен бути”.

На міністерській посаді Михайло Білінський докладав зусиль для збереження цінних кадрів військово-морських офіцерів. Під його керівництвом відомство розробило цілу низку важливих законів – про флот, про морське міністерство, про гардемаринську школу, про організацію військово-морських сил на чорноморському узбережжі. Кораблі, які будувалися в Миколаєві, за наказом Білінського від 25 січня 1919 року отримали українські назви: лінкор “Соборна Україна” (колишній “Імператор Микола І”), легкі крейсери “Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний” (колишній “Адмірал Істомін”), “Гетьман Богдан Хмельницький” (колишній “Адмірал Нахімов”), “Гетьман Петро Дорошенко” (колишній “Адмірал Лазарєв”), “Тарас Шевченко” (колишній “Адмірал Корнілов”), плавбаза підтримки підводних човнів “Дніпро” (колишній “Ельборус”).

Однак унаслідок бойових дій Українська Народна Республіка виявилася відрізаною від моря і позбавленою військово-морського флоту. До того ж, Михайло Білінський не захотів працювати в занадто лівому, на його думку, уряді Бориса Мартоса. Із 22 квітня 1919 року він був звільнений за власним проханням і зосередився на формуванні дивізії морської піхоти УНР, головною силою якої став 1-й Гуцульський полк. На чолі дивізії кілька місяців брав участь у боях проти більшовицьких і білогвардійських військ.