Український легіон самооборони або 31Бтл СД Це було українсь | Ukrainian Military Honour

Український легіон самооборони або 31Бтл СД

Це було українське військове формування у складі Збройних сил Третього Райху,створене у вересні 1943 р. на основі повстанських загонів ОУН (м) на Волині, командування яких в результаті конфронтації з ОУН (б) вирішило досягнути угоди з німцями для захисту українського населення від збройних нападів польських та радянських партизан.

Історія формування легіону розпочалась із затримання підрозділом польської допоміжної поліції зв'язкового на псевдо «Окунь». З огляду на значну кількість агітаційний та пропагандистських матеріалів ОУН-М, виявлених у затриманого, поляки передали «Окуня» до Луцького гестапо. Про цей випадок досить швидко дізнався один з очільників мельниківців у Луцькому повіті Михайло Солтис («Черкас»), котрий відразу ж підкинув в гестапо листа з погрозою всебічного і всеохоплюючого терору проти представників німецької влади та Вермахту. На диво відповідь на той своєрідний ультиматум приніс сам «Окунь», котрий також повідомив, що німці, а точніше Луцьке СД пропонує перемовини.

Повітова нарада, яку скликало керівництво мельниківської сотні, прийняла рішення про можливість таких переговорів і призначило керівником української делегації «Черкаса». У вересні 1943 року на одному з приміських кладовищ Луцька відбулась зустріч мельниківців і німців.
Наступна зустріч відбулася за тиждень. Українська сторона погодилась на співпрацю локального характеру, але висунула ряд умов:

Організація сильного військового відділу.
Відділ буде діяти на території Волині як партизанський.
Завданнями відділу будуть лише боротьба з радянськими партизанами та оборона українського населення перед польськими озброєними формуваннями.
Німецьке командування забезпечує повністю усі потреби відділу в амуніції, обмундируванні і зброї.
Командування відділом здійснюють виключно українці, німецьке командування не втручається у внутрішнє життя відділу.
Відділ не буде воювати з німцями, якщо і ті не проводитимуть жодних ексцесів щодо українського населення регіону та не здійснюватимуть арештів.
Німецьке командування звільнить усіх політичних в'язнів-українців з волинських в'язниць.

Через декілька днів відбулась третя зустріч, на якій німці пристали на пропозиції української сторони.
Основну масу бійців легіону становили члени ОУН(м), а також прихильники Т. Бульби-Боровця та Фронту української революції. В УЛС влилося чимало колишніх політичних в'язнів, випущених із німецьких тюрем згідно з домовленістю між мельниківцями та шефом поліції Волині й Поділля д-ром Піцом. 
Одними з основних людей в Українському легіоні самооборони були колишні полковники Армії УНР В. Герасименко (1892—1975, прізвище «Тур») та П. Дяченко («Квітка»). Останній був відомий як командир легендарного кінного полку «Чорних Запорожців», що відзначився під час Першого зимового походу Армії УНР у 1919-20 рр. Військовий штаб очолював поручник М. Солтис («Черкас»).

Організаційно легіон складався з трьох бойових і однієї господарської сотні (командири — сотники «Нечай», М. Карковець, Ю. Макух та О. Гуня). Загальна кількість бійців — близько 500 осіб, за іншими даними, — понад 1000. Частина була озброєна гвинтівками, 20 ручними і 2 станковими кулеметами та 2 протитанковими гарматами. Формально УЛС вважався моторизованим підрозділом, проте на озброєнні замість автомобілів мав тільки селянські вози. При легіоні було створено спочатку підстаршинську, а з літа 1944 р. — старшинську школи. Легіон навіть видавав свій часопис «Український легіонер».

Легіон діяв на Волині, згодом — на Холмщині (Грубешів, Новий Сонч, Криниця, Бохня, Тарговіце, Клай).
Конфронтація мельниківського легіону з бандерівською УПА тривала й надалі. Так, на початку квітня 1944 р. УЛС вступив у бій з загоном УПА в с. Лудині Володимирського повіту. В результаті бою двоє упівців загинуло, а ще одного було важко поранено.