28 серпня 1921 року більшовицька влада розстріляла 46 членів В | Ukrainian Military Honour
28 серпня 1921 року більшовицька влада розстріляла 46 членів Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету, на чолі з корінним бориспольцем Іваном Чепілком, сотні повстанців було заслано до Сибіру.
Івана Чепілка, уродженця м.Борисполя, на жаль, ніхто на його Батьківщині не знає. Не згадують Героя ні в буденні, ні в святкові дні. Повне забуття.
За 95 років цього Великого Українця належним чином не пошановано. Проте в кінці ХІХ, на початку ХХ ст. Іван Йосипович Чепілко був визначною особистістю в Україні. Його ім’я звучало на вустах перших керівників держави не тільки України, а й Москви. Народився Іван Чепілко в м.Борисполі в 1880 році в сім’ї військового. Закінчив Бориспільське вище однокласне училище, а в 1898 р. Київське військове фельдшерське училище. Служив військовим фельдшером в Стародубському полку, з 1901 р. працював в Київському військовому шпиталі. Військовий фельдшер завжди сумлінно виконував свої обов’язки, але ніколи не мирився з тим, що Україна підневільна.
ВУЦПК створений Іваном Чепілком 18 березня 1921 року в Києві.
Його головним завданням було забезпечення підготовки до загальноукраїнського повстання проти більшовицького режиму. Кінцева мета – відновлення суверенної Української Народної Республіки. Політично повстанський комітет орієнтувався на уряд Симона Петлюри в екзилі. Для військово-оперативного керування за кордоном в місті Тарнові був створений Повстанський партизанський штаб під керівництвом Юрія Тютюнника.
Штаб комітету ВУЦПК спочатку розташовувався у Києві, згодом, з метою конспірації, перемістився у м.Ірпінь. Його комендантом було призначено племінника голови ВУЦПК Миколу Чепілка, який очолював Бориспільське антибільшовицьке повстання в 1920 році.
За короткий період діяльності члени ВУЦПК призначили своїх уповноважених в багатьох містах і селах України, встановили тісні зв’язки з Державним центром УНР, що діяв у еміграції, а також налагодили контакти з деякими партизанськими загонами і організаціями.
На контакт вийшли також представники повстанських організацій Холодного Яру, Білої Церкви, Умані, Катеринослава, Переяслава та інших місцевостей. Таємні агенти губчека повідомляли своїх керівників: населення розчароване радянською владою і підтримує ватажків повстанського руху, в регіонах відбувається активний розвиток мережі осередків опору. Зокрема, за інформацією агентури більшовиків, посланець «повстанської республіки» Холодного Яру на прізвище Пустовійт сповіщав Івана Чепілка, що лише там діє 4–6 тис. повстанців, а при потребі цю армію на Черкащині можна буде збільшити до ЗО тис. Іван Чепілко розраховував на велику повстанську армію, більше 100000 осіб, яку масово підтримає український народ. Склади зброї були облаштовані в кожній губернії. Здавалось, для перемоги нічого не бракувало.
Голова Всеукраїнського Центрального Повстанського Комітету Іван Чепілко за короткий час організував роботу так, що і Симон Петлюра, і Юрій Тютюнник визнали ВУЦПК вищим військовим і цивільним органом ,національної влади в Україні, провідником ідей та виконавцем завдань закордонного повстанського штабу. Вони надсилали повстанцям фінанси й директиви щодо ведення національно-визвольної боротьби, агітаційні матеріали та звернення провідників УHP. Станом на весну 1921-го всі завдання зводилися до одного: готувати повстанську мережу й населення до всенародного виступу, зупиняти стихійні протести, очікувати наказу Головного отамана про початок Всеукраїнського повстання. Його планували на весну 1921 року, згодом за вказівками С.Петлюри цю дату два рази переносили. І це було фатальною помилкою, що коштувала життя сотням повстанців. Чекісти випередили їх, завдавши в червні 1921-го смертельного удару підпільній мережі в Україні. Упродовж майже двох місяців було знищено десятки організацій, припинили боротьбу або ж загинули сотні отаманів, терор знизив до мінімуму прагнення населення чинити опір.
