Ніколи знову. Фраза, яку мільйони людей повторюють кожного р | 🐰кроляча нора
Ніколи знову. Фраза, яку мільйони людей повторюють кожного року після великої трагедії, обличчям якої є 2 світова війна. Не пройшло навіть ста років з цієї події, але людей нічому не навчила смерть їх предків, кров'ю, кістками та тілами яких була отримана перемога. Так, вони боролись й за себе. Але впершу чергу вони боролись за те щоб їхні діти могли жити в мирному світі. Мої земляки та землячки зазнали одних з найбільших людських втрат в тому жахітті задля світлого майбутнього свого Рідного Краю. Наразі, якщо вони можуть за нами спостерігати, я впевнена, що вони померли вдруге. Бо все за що вони боролись — криваво нищать в цю мить. Коли ви читаєте цей текст. Але коли ж це почалось?...Коли все звернуло не туди?
1991. Для більшості людей це звичайний рік. Але для українців це довгочікувана воля. Довгочікувана незалежність. Сотні років наші пращурі вмирали, не шкодуючи життів, щоб визволити любу Неньку з кайданів неволі. Були часи, коли здавалося, що це вже кінець. Але кожного разу її люди та Україна перевершували себе та жили далі, несучи в собі всю нашу культуру, традиції та звичайно неймовірну мову. Під репресіями, під окупацією, під дулом пістолета, під голодом, під знищенням — вижила.
2014. Перша кривава рана починаючи з повної незалежності. Вісім років тягнулася боротьба. Більше 8 разів рф ставила Вето на прохання України в ООН допомогти людям з Донецької та Луганської області. Більше 8000 тисяч людей померли. Але українці все одно були сліпі...вони все одно закривали очі на відірваний шматок Неньки в руках іншої "сверхдержави", більшість з них закривали очі на страждання людей з окупованих територій. Продовжували брататися з ворогом. Історія України кричала " будь ласка відкрийте очі, згадайте кожну померлу людину, кожного ворога що над нами знущався, кожного хто сміявся з нашої мови, кожного хто вбивав нас через національність ". Українці та українки вирішили відмахнутися від неї як від набридливої мухи. "Це ж все в минулому. Забудьте, теперь мьі братья ",- казали вони та своїми ж руками продовжували отруювати та вбивати Україну зсередини, поширюючи зросійщеня та підживлюючи його
2022. 24 лютого.
Ця дата назавжди в'їлася в голови сучасних українців. Цей шрам залишиться на все життя. Він не перестане боліти, навіть коли остання крапля крові висохне вже в мертвому тілі. Навіть коли війна закінчиться. Ніколи знову, а может повторим? , кричали вони гучніше за всіх і так само випустили найгучніші ракети на території суверенної та незалежної держави, жалюгідно виправдовуючись допомогою "росіянинами" на території України. Це спеціальна воєнна операція, спасіння. Аякже. Спеціальна операція з геноциду українців. Хочу подивитися в очі кожному та кожній, що це підтримує, що це виконує, що це почав. Хочу подивитися в ті очі перед тим як вирвати їх та розірвати кожний сантиметр цього тіла на шматки. Так само, як вони століттями виривали язики, очі, руки, ноги українцям та українкам що боролись за українське, за волю, в Україні. Нарешті ми почали відкривати очі, але якою ціною? Скільки ще людей має загинути щоб всі відкрили очі? Скільки дітей має лишитися батьків, щоб ми припинили брататися з ворогом? Скільки ще території України має бути окуповано, щоб ми припинили жити в російському просторі? Скільки ще коханих має розлучитися щоб особисто ти припинив говорити мовою окупанта? Скільки ще потрібно трупів наших земляків та землячок, щоб люди припинили бути зросійщеними, з комплексом меншовартості?
"Мені вже вистачило, ніколи знову!",- кричить людина, після чого йде слухати російську музику та читати російські книжки
Ніколи знову.
Слава Україні. Героям слава!
