🐰кроляча нора

2023-03-11 18:12:39 Якщо все буде добре, то сьогодні чи завтра вийде допис про мбті Відкрити / Коментувати

2023-03-11 18:12:17 Відкрити / Коментувати

2023-03-09 20:29:58 Трішки додамо розважальних моментів поміж серйозних дописів. Пропоную вам пройти невеличкий тест: яка ви фея вінкс (мені особисто сподобався). Діліться результатами в коментарях :)

Якщо вам подібне до вподоби, то можу пошукати та зробити цікаву підбірку тестувань , що думаєте?

реакція - так, можна
реакція - не хочу

> Тиць для проходження

#релакс Відкрити / Коментувати

2023-03-09 04:03:58 ​​ Люди не сірники, але "згорають"

|Що таке СЕВ?|

Синдро‌м емоці‌йного вигоряння (перевтома) — емоційне виснаження (часто переростає у фізичне), що зростає з часом та заважає людині нормально функціонувати. Розвиток даного стану зумовлює робота в одному напруженому ритмі, з великим емоційним навантаженням. Разом з цим розвиткові синдрому сприяє відсутність належної винагороди (в тому числі не тільки матеріальної, але й психологічної похвали) за виконану роботу. Подібний стан розвивається найчастіше у схильних до співчуття людей, тих, хто ідеалістично ставиться до роботи, і разом з тим у неврівноважених, які схильні до мрійництва і які мають нав'язливі ідеї

|Ознаки|

Виділяють три основні ознаки емоційного вигоряння:

1) Почуття виснаження або втоми: призводить до порушення сну, зниження імунітету, проблем із концентрацією уваги

2) Інтелектуальна й емоційна дистанція з роботою: відчуття негативу та цинізму відносно ситуацій, пов’язаних із роботою, відірваність від колективу, відсутність мотивації, негативне сприйняття реальності

3) Зниження професійної ефективності: відчуття неспроможності справитися з своїми робочими обов’язками, внаслідок цього з’являються сумніви у власних здібностях і компетентності

|Ймовірні причини виникнення|

1) Невпевненість у собі

Люди часто вважають, що роблять недостатньо, порівнюючи себе з іншими. Таким чином вони починають виходити за межі своїх можливостей та швидко виснажуються, що часто призводить до ще більшої невпевненості, бо це ніби являється "підтвердженням" власної неспроможності. Але це далеко не так. Люди розвиваються та ростуть у різних темпах і це нормально. Треба порівнювати себе з собою у різних проміжках часу та радіти покращенням/власному розвитку. Також нормальним є те, що ви можете "перебувати у застої". Завжди треба давати собі час на відпочинок та перерву. Головне, щоб це не затягнулося і не перетворилось на проблему.

2) Намагання виправдати очікування інших та всім допомоги

Коли ви виконуєте роботу, що є об'єктивно зайвою на постійній основі та вона вам не подобається, лишень заради схвалення/одобрення інших, то шанси вигоріти стрімко зростають. Ви не повинні бути для всіх їхнім ідеалом. Навіть для найближчих людей. Намагайтеся ставити власні бажання , можливості та здоров'я вище цього, бо ви на це заслуговуєте.

3) Підвищена тривожність/стрес/ почуття "переповненості"

Іноді ми просто неспроможні справлятися з усім , що відбувається в нашому житті самотужки. Навіть якщо ваша робота /навчання вам подобалися, то інший негативний фактор вашого життя міг це перекрити та змусити викликати відразу.

|Як боротися?|

На мою власну думку, з часом людина знаходить/створює для себе найкращий варіант. Але є декілька популярних порад, що дійсно можуть полегшити ситуацію:

1) Спілкуйтеся про свої почуття, не тримайте все в собі. Здавалося би, базові речі, але багато хто з різних причин знаходить це складним завданням. У випадку, якщо ви не можете це зробити з людиною, виговорюйтесь хоча би собі/ведіть щоденник

2) Не соромтеся попрохати допомогти з роботою/навчанням у такий період. Урізноманітнюйте свою рутину

3) Зменшіть навантаження на себе по максимуму: приберіть необов'язкові активності , робіть більше перерв поміж заняттями/роботою , створіть нетяжкий графік, якому ви будете слідкувати, щоб знову звикнути до праці

4) Хваліть себе. Підтримуйте. Вихід з емоційного вигоряння - складна річ, тому давайте собі "нагороду" за кожну, хоч малесеньку річ, що ви змогли зробити

5) Створюйте комфортну атмосферу для роботи. Приємна музика, улюблений светр, якісь закуски/напій, зручний стільчик. Всі ці дрібниці можуть полегшити вам тяжкий процес впрягання в роботу. Також можете ставити собі міні цілі. Наприклад: зроблю це, та тоді зможу подивитися нову серію улюбленого серіалу. Інакше ні. Головне не переборщіть і мотивуйте себе потрохи

6) Зверніться до спеціалізованого лікаря, який зможе надати кваліфіковану допомогу, якщо самотужки не справляєтесь

Якщо у вас є думки стосовно цієї теми, рада буду почитати в коментарях

#дізнаємося #емоції Відкрити / Коментувати

2023-03-08 15:41:07 ​​ |Досягнення фемінізму в Україні|

Із найочевидніших досягнень — впровадження фемінитивів на офіційному рівні, щоб побороти "андрогінність" понять. Розмова про сексуальне насильство як феміністичний досвід в українському суспільстві – це теж одне із досягнень.

5 липня 2016 року активістка, феміністка, керівниця Громадської організації «Студена», Настя Мельниченко на своїй фейсбук-сторінці написала пост із хештегом #ЯнеБоюсьСказати. Настя звернулася до жінок із закликом поділитися історіями пережитого насильства, при цьому не звинувачуючи себе. Флешмоб #ЯнеБоюсьСказати вийшов оффлайн. Так, 17 вересня в Києві та інших містах України (зокрема, у Дніпрі, Львові, Чернівцях, Запоріжжі) відбувалися публічні акції, що отримали назву #ЯнеБоюсьДіяти. Активістка правозахисної організації у галузі материнства «Природні права» і дослідниця громадського здоров’я Анастасія Сальникова у рамках Міжнародного дня протидії насиллю над жінками започаткувала флешмоб #ГодіМовчати проти акушерського насильства. Жінки діляться своїми історіями і прикладами розв’язання проблеми.

Окрім того, саме в останні роки з’являється усе більше ініціатив (низових і академічних), які використовують слово «фемінізм» у своїй назві та пропагують феміністичну критичну тематику. За останні роки в різних містах України пройшло чимало феміністичних академічних і низових подій, а марш за права жінок 8 березня збирає усе більше людей, як у Києві, так і в інших містах України.

|Чи потрібен фемінізм чоловікам?|

Чоловіки теж потерпають від традиційних обмежень своєї ґендерної ролі. Скажімо, їхній набір маскулінних рис повинен відповідати різним нормам — успішності (яка соціальну цінність чоловіка визначає розміром його заробітку й успішною кар’єрою), розумової, емоційної і фізичної твердості (що передбачає фізичну силу і активність, обізнаність, компетентність, емоційну стриманість) та антижіночності. Тому чоловікам вигідно підтримувати фемінізм, щоб побороти "токсичну маскулиність" (стримування емоцій -> що приводить до домашньому насиллю або вбивству)

В Україні створено кілька чоловічих організацій (що працюють із питаннями ґендерної рівності) і поступово з’являються активісти-профеміністи. Міжнародні та українські організації також підтримують рух чоловіків за ґендерну рівність

|Чи дійсно фемінізм «руйнує родини»?|

Ні, навпаки, фемінізм надає можливість переосмислити владу та нерівності у родинах. Звернути увагу на те, що варто будувати справедливі стосунки (із рівномірним розподілом хатньої та доглядової праці між членами подружжя), без насильства і примусової домінації

|Висновки|

Фемінізм дійсно важливий рух, який бореться за краще майбутнє для нас усіх. І сьогодні, в міжнародний день боротьби за права жінок, як ніколи важливо донести цей важливий меседж. Вітаю кожну жінку, що дочитала до кінця. Ви сильні і долаєте стільки несправедливостей, тільки через те, якими народились

Нумо об'єднуватися та боротися разом. У вільній та незалежній Україні не місце дискримінації за стать

> Посилання на першоджерело Відкрити / Коментувати

2023-03-08 15:40:48 Фемінізм та його досягнення

Неймовірна кількість людей висміює, зневажає, ба більше агресивно ставиться до такого руху та явища як фемінізм. Часто це роблять через недосвіченість у цій сфері, або через те, що людина живе за стереотипами та сталими соціальними конструктами, які їй нав'язали з дитинства. Це лишень найпопулярніші причини , але їх вистачає, щоб зрозуміти сутність проблематики "негативної думки" про фемінізм. Те, що ми, жінки, зараз сприймаємо як данність – можливість навчатися в університеті, право на спадок, виборче право, працевлаштування на ринку праці, репродуктивне планування тощо – виборювалося протягом довгих років у різних країнах світу. Активістки і досі боряться за те, щоб суспільство сприймало жінок за людей, а не за "прикрасу", "домогосподарку" (жінка має право обирати бути домогосподаркою і це цілком нормально, не нормально те, що люди, зокрема чоловіки, очікують від неї цього і зневажають, якщо вона не вміє, наприклад, готувати) і так далі.

|Що таке фемінізм? З чим бореться?|

Феміні‌зм (від лат. femina «жінка») — низка політичних, суспільних рухів, ідеологій за права та можливості жінок. Це включає боротьбу з насильством проти жінок, мізоґінією (ненависть/зневага до жінок), сексизмом, ґендерними стереотипами, створення можливостей для жінок у сфері освіти та праці. Кінцевою метою фемінізму є усунення сексизму та подолання ґендерної нерівності, зокрема кардинальні зміни в патріархальному устрої суспільства

|Про хвилі фемінізму|

Це доволі величенький об'єм інформації, тому пропоную вам прочитати про це в телеґрафі

Основна думка: фемінізм зародився задовго до 20 століття, з часом еволюціонував та розширював сферу свого впливу (якщо перша хвиля була про виборчі/майнові права, то друга з третьою додають неймовірно багато суспільних та соціальних тем, такі як зґвалтування, сексуалізація, об'єктивізація, домагання, сексизм і так далі). Варто зазначити і про певні антифеміністичні настрої та так званий «відкат», пов’язаний із певним призупиненням чи затишшям у активізмі через те, що буцімто у країнах Заходу основні цілі мейнстрімингового (найвідомішого) ліберального фемінізму уже досягнуто. Виникла певна криза активізму через те, що молоді жінки жили у суспільстві, де базові права жінок сприймалися із данність

|Фемінізм в Україні. Його актуальність|

Фемінізм присутній в українській історії, варто лишень її уважніше проглянути. Фемінізм як організований жіночий рух, ідеологія і культурна традиція виник в Україні у 80-х роках 19 століття. Першою жіночою організацією вважається «Товариство руських женщин», засноване у 1884 письменницею і феміністкою Наталею Кобринською. У 1887 році вийшов перший жіночий альманах «Перший вінок», виданий Кобринською разом із Оленою Пчілкою. У серії «Жіноча бібліотека» Кобринська видавала твори для жінок, написані жінками.

Досі в Україні залишаються актуальними питання трудових прав жінок, доступу до ресурсів (економічних, владних), можливості дівчат навчатися на рівних із хлопцями в усіх закладах освіти, протидії і боротьби із ґендерно-обумовленим насильством тощо – це все свідчить, що фемінізм Україні таки потрібен! А найголовнішою проблемою, як на мене, залишаються думки в головах людей. Які досі вважають смішним жартувати про швабру, посудомийку, вживати слюри "шлюха" стосовно жінок, які ведуть активне сексуальне життя не перебуваючи в стосунках ( хоча в принципі це слово ніколи не є коректним для вживання), нав'язування думки, що головна ціль жінки — народити та виховати дітей і так далі. Таких прикладів безліч і це лякає, тому фемінізм ще не скоро втратить свою актуальність

#фемінізм Відкрити / Коментувати

2023-03-07 01:30:30 ​​Ніколи знову. Фраза, яку мільйони людей повторюють кожного року після великої трагедії, обличчям якої є 2 світова війна. Не пройшло навіть ста років з цієї події, але людей нічому не навчила смерть їх предків, кров'ю, кістками та тілами яких була отримана перемога. Так, вони боролись й за себе. Але впершу чергу вони боролись за те щоб їхні діти могли жити в мирному світі. Мої земляки та землячки зазнали одних з найбільших людських втрат в тому жахітті задля світлого майбутнього свого Рідного Краю. Наразі, якщо вони можуть за нами спостерігати, я впевнена, що вони померли вдруге. Бо все за що вони боролись — криваво нищать в цю мить. Коли ви читаєте цей текст. Але коли ж це почалось?...Коли все звернуло не туди?

1991. Для більшості людей це звичайний рік. Але для українців це довгочікувана воля. Довгочікувана незалежність. Сотні років наші пращурі вмирали, не шкодуючи життів, щоб визволити любу Неньку з кайданів неволі. Були часи, коли здавалося, що це вже кінець. Але кожного разу її люди та Україна перевершували себе та жили далі, несучи в собі всю нашу культуру, традиції та звичайно неймовірну мову. Під репресіями, під окупацією, під дулом пістолета, під голодом, під знищенням — вижила.

2014. Перша кривава рана починаючи з повної незалежності. Вісім років тягнулася боротьба. Більше 8 разів рф ставила Вето на прохання України в ООН допомогти людям з Донецької та Луганської області. Більше 8000 тисяч людей померли. Але українці все одно були сліпі...вони все одно закривали очі на відірваний шматок Неньки в руках іншої "сверхдержави", більшість з них закривали очі на страждання людей з окупованих територій. Продовжували брататися з ворогом. Історія України кричала " будь ласка відкрийте очі, згадайте кожну померлу людину, кожного ворога що над нами знущався, кожного хто сміявся з нашої мови, кожного хто вбивав нас через національність ". Українці та українки вирішили відмахнутися від неї як від набридливої мухи. "Це ж все в минулому. Забудьте, теперь мьі братья ",- казали вони та своїми ж руками продовжували отруювати та вбивати Україну зсередини, поширюючи зросійщеня та підживлюючи його

2022. 24 лютого.
Ця дата назавжди в'їлася в голови сучасних українців. Цей шрам залишиться на все життя. Він не перестане боліти, навіть коли остання крапля крові висохне вже в мертвому тілі. Навіть коли війна закінчиться. Ніколи знову, а может повторим? , кричали вони гучніше за всіх і так само випустили найгучніші ракети на території суверенної та незалежної держави, жалюгідно виправдовуючись допомогою "росіянинами" на території України. Це спеціальна воєнна операція, спасіння. Аякже. Спеціальна операція з геноциду українців. Хочу подивитися в очі кожному та кожній, що це підтримує, що це виконує, що це почав. Хочу подивитися в ті очі перед тим як вирвати їх та розірвати кожний сантиметр цього тіла на шматки. Так само, як вони століттями виривали язики, очі, руки, ноги українцям та українкам що боролись за українське, за волю, в Україні. Нарешті ми почали відкривати очі, але якою ціною? Скільки ще людей має загинути щоб всі відкрили очі? Скільки дітей має лишитися батьків, щоб ми припинили брататися з ворогом? Скільки ще території України має бути окуповано, щоб ми припинили жити в російському просторі? Скільки ще коханих має розлучитися щоб особисто ти припинив говорити мовою окупанта? Скільки ще потрібно трупів наших земляків та землячок, щоб люди припинили бути зросійщеними, з комплексом меншовартості?

"Мені вже вистачило, ніколи знову!",- кричить людина, після чого йде слухати російську музику та читати російські книжки

Ніколи знову.

Слава Україні. Героям слава! Відкрити / Коментувати

2023-03-07 01:30:09 Попередження: допис містить згадки про війну , жорстокість, насилля та смерть. Якщо ви зараз не в стані це читати — відкладіть прочитання. Дякую за увагу

Війна. Одне слово — безліч емоцій, вир подій, біль , страх, ненависть. І ми з вами в цьому живемо. Ми, українки та українці, проживаємо це кожного дня, кожну секунду. " У країні війна". Люди вмирають. Люди втрачають сенс життя, своє кохання, близьких, себе. І більшість з цього неможливо компенсувати чи повернути. Ми боремося, аби мати право існувати спокійно, мирно , у себе вдома. Хочу сказати, що всі ви, хто читає цей текст неймовірні сильні, стійкі та я вами захоплююсь. Ви рухаєтеся далі, якби не було складно. І я щиро за це вдячна. Ви молодці. Цей допис народився через новину, що облетіла весь інтернет, як стріла. Людину, що вбили за любов до своєї країни. За два слова. Саме зараз як ніколи важливо тримати в голові ці слова і берегти їх як наш з вами зв'язок. Ще на початку війни я написала текст стосовно моїх емоцій, щодо цього жахіття. І пропоную вам його прочитати

P.S. постараюсь вам найближчим часом назбирати перевірених зборів та їх закріпити на каналі

#війна Відкрити / Коментувати

2023-03-04 21:46:37 ​​ Цікаві документалки про Україну

|"Рік" |

Опис: погляд Дмитра Комарова на війну з тих ракурсів, які не побачиш в новинах. Ексклюзивні коментарі від тих, чиїми руками та розумом твориться наша майбутня перемога

|"Будинок слова"|

Опис: сповідь про легендарний будинок у Харкові, під дахом якого в 1928 році оселилися радянські письменники й художники. Під час репресій багато з них були розстріляні або відправлені в сталінські табори

|"Зима у вогні"|

Опис: засняті хронологічні події 2014 року на майдані Незалежності, де люди боролися за майбутнє. Завжди треба пам'ятати, якою ціною українці досягають миру

|"Соловей співає"|

Опис: новаторське та монументальне дослідження проблеми мовного питання в Україні. Автори аналізують мовну ситуацію не в звичайній, поширеній формі протистояння політичних сил, а досліджують значно глибші причини та наслідки нинішньої конфронтації довкола української мови

> Якщо ви дивились якийсь фільм чи хочете почути думку власниці щодо них, запрошую вас до коментарів

#добірка #фільми Відкрити / Коментувати

2023-03-01 23:24:02 ​​ Українська мисткиня, що полонить своєю фантазією та стилем

« Роблю сонячні квіти, бо люблю людей, роблю на щастя людям, щоб квіти мої були, як саме життя народу, щоб усі народи один одного любили, щоб люди жили, як квіти б цвіли б на всій землі »

|Хто ж вона така?|

Марія Оксентіївна Примаченко — народна українська художниця в жанрі «наївного мистецтва»; лауреатка Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка. Авторка понад 800 картин, 650 з яких зберігаються Національному музеї УНДМ (місто Київ)

|Як її творчість боронить Україну?|

Під час російського вторгнення в Україну, у селищі Іванків згорів історико-краєзнавчий музей, де зберігалося близько двох з половиною десятків робіт Марії Примаченко. Частину картин, що зберігалися в музеї, вдалося врятувати. Тимчасово їх зберігають у себе місцеві жителі

За допомогою її творчості було проведено як мінімум два відомі благодійні аукціони: "Моя хата, моя правда" та "Квітки виросли коло четвертого блоку". Другий, зокрема, був направлений на допомогу ЗСУ

[ її картини тут або в коментарях ]

#мистецтво Відкрити / Коментувати