В дитинстві я мріяв бути дорослим. Та хто з нас того не хотів | Лабораторна миша

В дитинстві я мріяв бути дорослим.
Та хто з нас того не хотів?..
Безлімітні іграшки, ігри на комп‘ютері, снікерси за бажанням і щоденні відвідини макдональдса, де б він не був.

Проблема дорослого життя виявилася не в тому, що снікерсів геть не хочеться, а після 5 місяців широкомасштабного вторгнення і їхнього постійного вживання за кермом від них відверто нудить.

Не в тому, що перед маком перевагу віддаєш супчику, пюрешці з салатом та відбивній… хоча, буду чесним, зараз не вистачає інколи раз на місяць втрамбувати чізбургера з картоплею фрі.

Не в тому, що на ігри немає часу, а дорослі іграшки постійно потребують коштів, запасних частин, набоїв і ще раз коштів.

Не в тому, що у відділ іграшок не можеш зайти, бо згадуєш про сина, якого не бачив 5 місяців.

Проблема в тому, що доросле життя - це потреба постійно робити вибір.

Ти не маєш, трясця, вибору не робити вибір.
Немає такої опцї.
Навіть коли робиш вибір не робити вибір - це теж вибір.
Інколи страшніший за вибір неправильний.

Бо за кожне своє рішення ти нестимеш відповідальність - перед суспільством, дружиною, сином.
Перед побратимом.
І навіть коли ніхто не бачить і не дізнається - перед собою.
Самим.
Коли лишаєшся сам удома в цей клятий 151 самотній вечір.

Війна яскраво показує, що вибір, який ти здійснював у житті до цього етапу війни - то якесь пап‘ємаше.
Навіть згадувати соромно.
Тут же щодня треба обгрунтувати в першу чергу для себе, чому допомога піде такому-то підрозділу, і лише потім - іншому.
Чому оця машина їде на південь, а оця - після СТО - на схід і тижнем пізніше.
Чому саме на це місто слід звернути увагу, хоча прильоти - в багатьох його сусідів.

Не завжди вибір є оптимальним.
Але війна така штука, де неоптимальний і швидкий вибір є кращим за зважений і запізнілий.

І щовечора доводиться самому собі обгрунтовувати, чому інакше не можна було.
Чому вийшло норм і встигнеш допомогти усім, хоча пам‘ятаєш заповідь Тайри, що «всіх не врятувати».

Єдине, за що вдячний долі зараз, що вже 4-й місяць поспіль не доводиться робити вибір «хто з цих тридцяти людей в першу чергу сяде на 3 місця, щоб виїхати з-під мінометного обстрілу».
Але флешбеки весь час наздоганяють.

Минулого тижня ми завдяки Вам і донаторам з-за кордону передали в один з підрозділів ЗСУ Кіа Соренто.
Найжахливіше в технічному плані авто на моїй пам’яті, але механіками було доведено чи не до ідеального стану.
Куди авто пішло - почитайте в пості Влада Самойленка https://www.facebook.com/100001535927538/posts/pfbid0b5oFU8DyqbMsyc3La8Ez39xMCiKFKDrxu7PExu34JTuNx663VpcfZL3kqmqHsAo5l/

Цього тижня передамо на підрозділи ЗСУ ще Ніссан Ікстрейл і, ймовірно, Форд Рейнджер.
Про це напишу окремо.
В доробці баггі під пильним наглядом Младени Качурець.

Я дякую Вам.
Дякую за то, шо щоразу, як донатите нам, Ви робите вибір.
Чому нам, а не комусь іще.
Дякую двічі тим, хто донатить на нас і на ще когось.
Бо на всіх нас не вистачить.
Але на своєму напрямку ми стараємось по-максимуму.

Картка Моно Влада Самойленка для донатів 5375414104600365
Мій пейпал senenkoanton@gmail.com

Майте гарну ніч.
Переможемо.

P.S. Окремо, Харкову. Тримайся, милий. Я в тебе гостював трохи. Все чув. Бачив. Так, я бачу, що нізвідки, раптово, дуже гучно і боляче. Але тримайся. Твої мешканці неймовірні. Твої рятувальники безстрашні. Твої воїни - сильні. І скоро вони вб‘ють всіх росіян, що так підступно тебе нищать.
Я з ними говорив.
Вони запевнили.
Будь.