Двірники нервово зішкребли зі скла чергову порцію нескінченног | Лабораторна миша

Двірники нервово зішкребли зі скла чергову порцію нескінченного потоку літньої київської зливи і я, нарешті, побачив Влада.
Він стояв мокрий, як хлющ: вода стікала з його волосся на футболку з написом "Р*сні п*зда", а далі по шортах в шкарпетки і стоптані кеди.
Тим не менш, Влад лишався Владом - спокійний, як удав, ніби нічого екстраординарного не відбувалося.

Однак саме екстраординарна подія змусила нас тут, у середмісті Києва з'явитися наживо, аби зустрітися з однією пані.
Ми-то зазвичай просимо людей користувати Нову пошту.
Ну там, коли нам передають дитячі малюнки для військових чи партії аптечок.
Це дуже нам економить час, сили і ресурс.
Але тут...

Справа в тому, що ця пані написала мені листа наступного змісту:

"Пане Антоне, доброго дня.
Наша родина може передати на потреби військовим 2 тис. дол. ...Як передати гроші?
Ми живемо в Києві та можемо привезти куди скажете.
З повагою, ..."

Власне, я... ми... ми завжди підкреслюємо, що важливий кожен внесок.
І саме масовість внесків по 50-200 гривень чи по мімімішних 9 доларів 97 центів допомагають нам стратегічно планувати - купівлю шоломів чи генераторів, автомобілів чи тепловізорів.
А може таки закумулювати кошти на ремонт оливкових пікапів.

Але одна справа, коли люди відмовляють собі у каві або корисній штуці для себе самого-самої, а інша - коли ціла родина довго збирає капітал і потім його передає нам для потреб ЗСУ.
Тут саме така історія - копійка до копійки протягом тривалого періоду часу.
Це кожного разу нас реально спантеличує.

Отакі немаленькі внески здатні миттю втілювати в життя наші великі проєкти.
Докладати кошти туди, де не вистачало зовсім трохи.
Де кількість от-от має перетворитися на якість.

І ці 2 тис. доларів, акуратно складені в конверт - це саме те, що нам так потрібно для закупівлі чергової автівки для ЗСУ.

Ми втрьох зустрілись на ганку однієї державної установи.
Обійнялися, подякували і прийняли кошти.
А далі... а далі пані заборонила публікувати своє обличчя і писати, хто вона є.

Бо тому шо.
Бо тому шо росіяни навіть не уявляють, з яким народом вони зв'язалися.

Але і це не все.

Наступного дня Влад мені телефонує і спантеличено питає:

- Ти не знаєш, хто така Любов Поплавська?
Я (перебираючи в голові, що і де я міг забути забрати чи комусь щось відвезти):
- Ні, а що?
- Та закинула на картку 48 тисяч гривень. Одним платежем. Оце дивлюся і очам не вірю.

Шо ти будеш робить?
Ну, от шо?

Єдине, що я можу сказати: дякуємо за довіру.
Обом цим пані і всім Вам.

Тепер наступного тижня і через тиждень будуть хороші новини.

Якщо чесно, хороші новини йдуть вже другу добу поспіль.
Але я поки не можу Вам про них говорити.

Всьому свій час.
Міцно всіх обіймаємо.

Майте гарну ніч.