«Коли я виросту і стану багатим - у мене буде ленд-ровєр диска | Лабораторна миша

«Коли я виросту і стану багатим - у мене буде ленд-ровєр дискавері»
Антончик, 36 рочків.

В дитинстві ми з друзями один перед одним вихвалялися, за кермом скількох і яких машин (імітуючи звуки вж-ж-ж) ми сиділи.
Ну, там, сусід дав посмикати важелі, поки колупався під капотом, чи їздили в ліс за грибами, то тобі дозволили порулити по лісовій дорозі у когось на колінах.
Жігулі, москвічі, запорожці дбайливо «збиралися» в колекцію власних спогадів, щоб в разі потреби можна було авторитетно заявити:
- А я за кермом шістки сидів. Там на спідометрі аж 220 кілометрів на годину!
І всі благоговійно замовкали.

Останні місяці я за звичкою намагався запам‘ятовувати, які керма пройшли крізь мої руки - зручні і не дуже, солідні і тонкі, як кістка; потерті і облізлі чи в акуратному шкіряному чохлі.
Єдино що - мені не доводилося робити ротом «Вжжж», бо з машинами доводилося повноцінно мандрувати по 500-800 кілометрів на день.

Я не можу вже пригадати всі авто.
Були там хайлюкси, ісузи, фронтери, соренти, рейнждери і мазди. Пікапи. Джіпи. Брутальні і не дуже. На великих шинах низького тиску і на цілком цивільних.

Але я запам‘ятав річ, яка їх всіх об‘єднує: вони незручні.

Звісно, вони незамінні на нулях - вивезти поранених побратимів, завезти міномет, бека і бійців, притягнути воду чи вивезти полонених.

Але суб‘єктивно я трохи з подивом почав дивитися на людей, що в цивільному житті готові їздити на цих «дітях» автопрому, створених не для бордюрів і асфальтів, а як мінімум для фермерських угіддь.

Куди б я не сів, після кількох сотень кілометрів поспіль витягував себе назовні, наче розвантажував мішки з цементом.
Ніщо не могло зрівнятися з найкращим бусом у Всесвіті - чорним Рено Мастер з людською ергономікою та посадкою.

Ніщо.
Аж до цих вихідних.
На прохання Мартіна Брест я, Андрій Півень та Оксана Бондар перегнали у 65-ту пригаду на Південний напрям Мерседес Спрінтер та Ленд Ровер Дискавері
(що це за машини та чим знакові - можете почитати у Мартіна https://t.me/martin_brest_pehota/1468)

Спрінтер - чистокровний праворульний британець з дуже хитрою системою запирання кунгу.
В шикарному стані і добре послужить нашим військам.

А Дискавері... я просто закохався у цю машину.
Склалось враження, що британці себе дуже люблять, якщо роблять для себе такі авта.
Звісно, життя його не готувало до того, що він гоцатиме між вирвами та окопами, але він норм вигрібає.
Він же вже був на фронті і в Києві лікував свої бойові "поранення".

Загалом, завдяки в тому числі Вам ми зробили хорошу справу.

Тепер ще одна хороша новина.

Минулих вихідних ми з Андрієм від імені всієї нашої команди і усіх вас передали класного джіпа, придбаного на ВАШІ ВНЕСКИ (дякуємо!), на підрозділ СБУ.
Внизу я прикріпляю рисунок того, як це було, тому що поки:
а) не розумію, яке фото можна постити
б) чиї обличчя на ньому замальовувати
в) як замальовувати локацію
г) як коректно окреслити підрозділ, якому ми передали.

Звіт по цьому авто буде окремим постом.
Так, після узгодження всіх тонкощів.
Скажу лише дві речі: є СБУшники "здорової людини", які зі значним ризиком для життя бережуть наш спокій.
І друге - результати їхньої роботи (саме цього підрозділу) Ви нещодавно всі дивилися в новинах або читали про них в телеграм-каналах з вирізками відео операцій.

Ще одне.
На одному з фото в руках бійців Ви бачите купу патріотичних брелоків, які вони роздадуть в своїй 65-тій бригаді.
Авторка брелоків - Світлана Диннікова - надала їх нашій команді безкоштовно.
Дякуємо їй.

Всіх міцно обіймаєм.

P.S. Просимо зв'язатися з нами переможців аукціону: пані Людмилу (пропагандистська газета), пані Юлія Рассказова (Індивідуальний раціон пітанія), пані Марина Коскела (шеврон російського солдата)