ДЗИҐА поки ще дзиґа крутилася, і поштарі розкидали на ґанки р | Юлія Мусаковська. Вірші.

ДЗИҐА

поки ще дзиґа крутилася,
і поштарі розкидали на ґанки ранкові газети,
ми залишалися разом,
і поодинці
прагнули втому зі шкіри своєї здерти

поки ми спали окремо,
стіни стискали коло,
тиша — ми думали — це єдиний можливий захист
як я тобі заспіваю, коли в мене глиняне горло,
шерехате й потріскане
наче земля у засуху

поки ми розповзалися по кутах,
обростали лускою,
тінями незабутих, риторичними запитаннями
ти пригадати не міг, чи бачив мене такою,
ти не пригадував,
коли бачив мене востаннє

поки за вікнами крутилися каруселі,
діти сусідські залишали розорені гнізда,
море ставало ближчим, і краплі води зі стелі
падали вниз,
надто голосно падали вниз.

(“Полювання на тишу”)