Юлія Мусаковська. Вірші.

2022-07-19 22:25:53 * * *
І приходять вірші й стають на порозі, як діти.
Просять хліба. І просять вивести їх на світло.
Ось розсипані крихти. Що маю вам, діти, дати?
День за днем до нуля прямують, немов солдати.
Витягаю з горла зіржавіле вістря мови.
Чим ділитися? Різати свою литку знов?
Ні запхати у піч, ні лишити напризволяще.
Лиш приймати в обійми окате таке нещастя.
Цілувати в чола, як тих, що лягли зарано,
наче зерна у землю, не зорану тракторами,
з ошалілими вирвами, що кричать у простір.
Годі їсти просити, ставайте уже дорослими.
Нам ще довго іти по тунелю хребтами колій.
Що за світло? Горить колосся на видноколі.

19.07.2022 Відкрити / Коментувати

2022-07-11 18:38:29 ***
полем вогонь простертий
страшно кричать птахи
пасма чорної смерті
вплетені в колоски

це чорнота як рота
човгає чобітьми
суне орда сторота
сіє навкруг кістьми

стрічка кольору крові
на димах мов кайма
зерна першооснови
інших у нас нема

витягну заховаю
скарб золоте руно
пуп’янки короваю
в подиху полотно

будуть світи стояти
буде стебло рости
буде ціна розплати
більшою за світи

вийдемо обгорілі
вічні як ця земля
чуєш протяжно квилить
збіжжя боже маля Відкрити / Коментувати

2022-06-29 22:20:21 Спроба перекладу з англійської, Стівен Ретінер

БУДЬМО
- Шеймасу Гіні

Тебе немає вже три місяці, а твій вірш
з’явився в модному журналі. Нижче
коротка довідка, роки твого життя
розділені скупим сумним тире.
Відкрию холодне пиво, пом’яну тебе ––
подерті, в місячному сяйві хмари
піною на гальбі півночі –– тост підіймаю
за всі наші хмільні душі, збурення
на язику літа, за нашу похмуру
риторику, сльози на холодній склянці
в руці, адже –– найпершим власне б
сам нагадав мені –– ти не можеш більше
бачити, пити, смакувати,
чи славити віршем
це беззоряне червня дімінуендо.
Я ж можу. Тож будьмо. Відкрити / Коментувати

2022-06-22 22:00:40 ***
вогонь чи тільки видимість вогню
обачна радість вироджена в острах
не оминаю ні не омину
стрілу яка летить у мене гостра
летить і прошиває раз-по-раз
і знову розвертається й вертає
лиш стати і стояти мов гора
яка горить у серці мого краю —
серед буяння квітів польових
серед боїв биття за існування
приймай на себе міру зла лови
удари може битва ця остання
понад кістки знекровлених фортець
зерно плоди живі із крові й плоті
поглянь до зброї стали син отець
і дух між ними при своїй роботі
ділись поривом дихання гартуй
тримай за руку безсловесну відстань
і дому тінь тремтливу й золоту
неси нехай сія навіки й прісно

22.06.2022 Відкрити / Коментувати

2022-06-19 23:48:12 ГОЛУБ

Поки ти ловиш голуба,
твій батько сміється за окулярами,
ніби хлопчисько, яким ніколи не перестане бути.
Вітер з озера дужчає, він підіймає каптур —
і стає схожим на полярника,
який перевертає пінгвінів (Ганнусю, ніщо не забуте).
Ти насуваєш на вуха шапку, похапцем, без нагадування.
Думаю, як це — бути постійно під мовчазною опікою,
коли над тобою тримають невидиму парасолю
в негоду,
коли небеса гудуть, як автомобільні сирени в годину пік.
Присутність, яку відчуваєш на будь-якій відстані,
знайомий голос у голові: не бійся, іди на світло.
Товсті підошви черевиків,
нитки між вами тонкі й міцні,
радіосигнал, який неможливо заглушити чи вимкнути.
Обличчя його залишається в кадрі, засмагле, обвітрене.
Камінці, мушлі, монети в кишенях,
сіль на дитячих губах.
Коли виростеш — станеш кінозіркою або лікарем.
Поки ти ловиш голуба, я ловлю твого батька.

2014 Відкрити / Коментувати

2022-06-19 18:48:02 ***
Мова моя солов’їна, в’язанка дров.
Скрізь волочу за собою –
аж роздерті спина і плечі.

Треба ж мати, з чого
розпалити багаття,
видобути вогонь –
щоб зігрітися і зігріти

землю, яка похолола
в спекотні червневі дні
від похованої в ній
убитої юності.

Як донести до наступної точки болю
важку і незв‘язну
мову,
що розсипається на очах?

18.06.2022 Відкрити / Коментувати

2022-05-27 16:17:32 “Несу своє горе”, читає Марія Гончар: https://bit.ly/3akJCrH Відкрити / Коментувати

2022-05-23 18:17:37 ***
Квітне магнолія в чужому саду.
Хочеться вмерти, але доводиться говорити
ротом, повним каміння і цвяхів,
ротом, повним крові.
Вимовляти слова замість тих, з кого вийнято душу.
Як знати, що вони хотіли сказати?
Говори, поете,
говори, хоч не маєш ніякого права,
а коли стане зовсім нестерпно —
спльовуй крізь каміння та цвяхи.
І говори далі.

Серця розчавлене яблуко не тримається купи.
Квіти гордо відкриті до весняного сонця.
Безсоромність природи.
Сором живих.
Гостре каміння слів
у пересохлому роті.

30.04.2022 Відкрити / Коментувати

2022-05-07 12:28:41 ***
Вперше чую, як мама плаче,
у телефоні.
Мама — моя стійка і сонячна квітка.
кавказька красуня, у свої шістдесят вісім.
Тиха гавань і цитадель у ній.
Мама — людське втілення десяти заповідей,
опора й розрада для ближнього.

Як можуть люди чинити таке з людьми?
Як це можливо?
Як їх не проковтне земля,
цих виродків,
не заштовхне назад у своє лоно?
Як не ударить блискавка?

Варвар тхне перегаром і гнилизною,
роздирає горло нового дня брудними,
загребущими пальцями.
Ламає кістки, з насолодою губить
усе живе,
в ритуальному екстазі самознищення.

Мамо, квітко моя, не плач.
Ти ще побачиш, як їх поглинає морок,

як тимчасово змінює Христа
суворий бог Старого заповіту.

25.04.2022 Відкрити / Коментувати

2022-04-24 14:42:19 ***
Вона приводить його за руку додому,
знімає з нього куртку, садовить при столі.
Каже: ось він, мамо, живий, але така втома,
ніби несе вагу всього світу — неба й землі.

Каже: постійно щось доводить життям
своїм. Наріж йому хліба, мамо, налий вина.
Пив тільки з чаші болю; я бачила, я була там.
Як він наважився повернутися — це дивина.

Так вітали його, коли заходив у наші міста,
гілля під ноги стелили, співали гучних пісень.
Скільки їх потім з ним спиною до спини стало?
Скільки їх потім кидало брудом йому в лице?

Каже: коли йшов помирати, біснувались людці.
Я без пам’яті падала в придорожній пил,
роздирала руки об брук. Але наприкінці
не відшукала тіла.
Він сам до мене ступив.

Чистить поволі яблуко — звивається шкірка змії.
Смерть, як собака, покірно лягає йому до ніг.
Він виставляє проти світла долоні свої,
і сонячні промені проходять крізь них.

2021

* Минулорічний великодній текст. Наш Бог у камуфляжі. Христос воскрес! Відкрити / Коментувати