Орися говорить до Бога тричі на день про те, що болить, і про | Юлія Мусаковська. Вірші.

Орися говорить до Бога тричі на день
про те, що болить, і про те, чого в неї немає.
Нічого не просить. Малою просила в людей.
Дізналася від людей, що просити марно.
На заході хмарно – віщає по радіо Бог.
На сонці у озера ніжаться козенята.
Орися долоні смиренно складає: ох,
як може Він знати усе і нічого не знати?
Не знати, що батько знову прийде, як чіп,
що завтра вставати вдосвіта по чорниці,
не знати, що коять із жінкою уночі.
А знала б раніше, то б краще пішла в черниці.
За стінами чути, як вітер гострить ножі,
і мати кричить, що життя її з'їли діти.
Орися не любить дітей, бо ще хоче жити.
Орися не хоче заміж. Та ніде дітися.
Закінчили школу – пора на свої хліба.
Орися грибів набере і продасть на ринку.
Зима підкрадеться, і мати скаже: ти ба,
чи, може, забула, для чого створили жінку?
Чи знав Він про те, як викроював із ребра,
що пустить крутитися в колесі до пришестя?
Орися по телевізору бачила рай,
куди, мабуть, вирушають всі благочесні.

Орися говорить до Бога тричі на день,
На світі їй більше ні з ким поговорити.
В саду, анітрохи не схожому на Едем,
зриваються яблука зливою метеоритів.

/25 листопада - Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок/