Бачиш усе чітко саме тут, серед чорного диму. Небо прохромлює | Юлія Мусаковська. Вірші.

Бачиш усе чітко саме тут, серед чорного диму.
Небо прохромлює скіпетр імперії, що помирає,
цілячи наостанок у найдорожче,
у найбеззахисніше:
напис “діти” — як буквальна позначка мішені.

Цілить у пам’ять. Вона між нас, всюдисуща.
Ми її з рук у руки дбайливо передаємо,
вигріваємо за пазухою дорожньої куртки,
нашу змарнілу, запилену, теплу пам’ять.
В ній — всі доми і вазони, книжки і красиві речі,
в ній — всі зустрінуті люди, їхні біль і радість.
Закриваємо її тілом від обстрілів. І видихаємо,
коли неушкодженою з’являється з-під завалів.
Ми їй несемо їсти в надщербленій мисці
до укриття, де обійнялись минуле з майбутнім.
Заколисуємо під вий сирен, а коли розвидніється,
випустимо поміж висадженими крокусами.

Бачиш усе чітко, відчуваєш цю незникомість.
Не роз’єднають цих рук, голосів суцвіття;
Не розірвуть ланцюг наших сполучень,
Не розіб’ють залізного куполу віри.

Бахкає скіпетр об небо
і кришиться.
Ще гучніше
бахкає,
бахкає
спільне серцебиття.

21/03/2022