Для їхнього танцю завжди був потрібен третій. Хто підкидав би | Юлія Мусаковська. Вірші.

Для їхнього танцю завжди був потрібен третій.
Хто підкидав би їх вгору і задавав їм ритм,
Тримав за шворочки міцно і, наче рефері,
у протилежні кути розводив — перекурити.

Чиясь невблаганна присутність, вічний конвой:
шкребуче дихання у потилицю — поштовх до руху.
Вони танцювали, вдаючи, що їх тільки двоє.
І так буде далі, якщо продовжувати цю гру.

Чіплялись одне за одного тріснутим віттям,
місили ногами непролазну багнюку розпачу.
Така неуникна близькість, коли щомиті
наглядач сильніше стискає залізний обруч.

Як слідчий, тихцем підселений по сусідству.
Вкрадливий голос і антикварна скрипка.
Він дав їм усе, про що вони не просили;
з ним досить легко ужитись,
якщо не рипатись;

без трепету зустрічатися з ним очима,
приймати майже як рідного. А він для них

лишав на порозі мертвих тварин і птахів,
немов натякав на щось.
Доки музика не скінчилась.

2021