/Вікторії Амеліній/ Стоїть моя сестра, розсипається на чорних | Юлія Мусаковська. Вірші.

/Вікторії Амеліній/

Стоїть моя сестра, розсипається на чорних птахів і високі ноти.
Ще мить - і її не стане; наступна - і задихнеться відлуння.
Під ноги стікає, мов сукня, тонка її шкіра зношена;
на згуслому повітрі залишається чи то шрам, чи слід від цілунку.
Ще вчора ми тримали цей розколиханий світ в обіймах,
немовби правічне дерево, яке не обхопиш двома руками.
Доріжки до синіх дверей викладали такими білими
камінчиками, гладкими - наче їх вилизала хвиля-мама.
Як можна ненавидіти блискавку, що влучила у дах твого дому?
Це ж не снаряд, чорт забирай, як воювати зі стихійним лихом?
Безпам`ять ящіркою золотої смоли виповзає з розлому,
по всій довжині застигає - і ніби вже не болить.
Куди повіє цей вітер? Який новий переповнить тремор
твою порцелянову оболонку, що стане як мушля закам’яніла?
Ця музика, що її чуєш постійно,
насправді лунає зсередини,
і дім, який збудований серцем - невіддільний від твого тіла.

2019-2021