Anastasia Demydchenko
аме те повідомлення, яке б ви хотіли побачити одразу після пробудження, проте це саме те, що я написала одному з викладачів, молодий аспірант, якому я чомусь довіряла.
«Твою наліво, щойно прокинувся», - відповідь насмішила, але не підняла настрою.
За 10 хв я почула першу в своєму житті тривогу. Сходи. Сходи. Підвал… Ми сиділи, грали в карти й намагалися відволіктися. Я вперше за півроку одягла джинси. Ненавиджу штани.
Дзвонили батьки. «Усе добре,мамо». Відбій. Стало спокійніше. Але не надовго. Уже за годину наступна тривога. Потім наступна. Ми вирішили не виходити з підвалу. Розстелили матраци, провели інет, як любили ми повторювати у мирний час «Ми ж фізики».
Постійно писав Він(викладач, якому я писала ще зранку). За це йому величезне «дякую». Я як староста тримала купи групу. Не давала їм розклеїтися, а він тримав мене... Спати хотілося. Лягла я в одязі, поклала біля себе усіх, кому було…
Продовження історії за посиланням https://mywar.mkip.gov.ua/user/a_dmdchnk
#МояВійна
