Олена
Це був ранок, на перший погляд здавалося,що це звичайний ранок,день-четвер,6 год.
Дзвінок сестри і голос в телефоні :"Війна,почалася війна..."
Плач,розпач,страх...
І тут ,недовго довелося чекати, у вечері близько 18 :00 летять...летять...летять....
Темно, страшно, дитина за руку тримає і плаче, просить сховатися,щоб не чути та не бачити цього.
Переседіли в сховищі,вночі стало тихо,але розуміємо,що не на довго, кордон з Білорусією зовсім близько,і летіти можуть в будь-яку хвилину...
Знову вечоріє, знову страх,бо вже знаємо,що летітимуть і починають бомбити...
Лягаємо в одязі...
і тут чути гуркіт,сяйво...
І знову сльози,знову страх,знову розпач….
Ранок...
Не спали...
Літали цілу ніч, десь скидали ракети чи що незнаю, було чути гуркіт, було видно дим,який повільно підіймася до неба,але наша місцевість, поки що, не постраждала…
Продовження історії за посиланням
https://mywar.mkip.gov.ua/user/Olena
#МояВійна
