Оксана Савченко
Ми - зірване листя. Дійсно. Загублені та відірвані від свого власного життя.
Та десь під лопаткою є ще це відчуття. Нове відчуття. Воно без назви, без розуміння.
Кожен раз, коли я бачу у новинах трупи та військову форму і ніби наче...звикла?
Кожен раз, як згадую, що мала звичку зранку пити каву із гарної філіжанки кольору малахіту. Замовляючи її (на якесь свято) - я раділа, як дитя. А тепер дивлюсь на неї та не розумію. Вона така сама. Ось золотиста ручка. І цей смак. Але мій мозок ніби поклав цю звичку у короб "на інвентаризацію". І готовий викинути та забути у будь-яку мить, якщо вона буде "не в тему". Якщо буде заважати дивитись новини з трупами.
Дивне відчуття.
Воно шумно виливає на мене думки, що як було - вже не буде. Мене самої у певному сенсі вже нема. Є якийсь каркас, певний досвід та історія життя. Особистість. Думки по інерції.
Але ця вся купа "мене" побачила життя, коли…
Продовження історії за посиланням https://mywar.mkip.gov.ua/user/OksanaSavchenko
#МояВійна
