Красуня і чудовисько Серія друга: Одеса і всеукрпузо Лінк н | Наші 1920-ті
Красуня і чудовисько
Серія друга: Одеса і всеукрпузо
Лінк на першу серію в кінці.
7 листопада 1925 року в Одесі відкрився український драматичний театр. Звичайно, відкриття приурочили до річниці більшовицького перевороту в Петрограді та й сам театр назвали Жовтневої революції. У народі ж його називали просто — Одеською держдрамою. Означення «українська» вживати не доводилося, це було само собою зрозуміла річ.
Театр відкрився виставою «Полум’ярі» запрошеного режисера Бориса Глаголіна за п’єсою тодішнього наркома освіти СРСР Анатолія Луначарського. Він навіть побував на генеральній репетиції в Одесі.
Роль Діани у виставі грала фатальна красуня Наталія Ужвій, тоді ще Ужвій-Дробницька. Фатальна і для театру, і для редактора Одеської кіностудії Михайля Семенка, який тоді жив і працював в Одесі. Не знаю достеменно, коли і де Семенко вперше побачив Ужвій — на сцені чи на знімальному майданчику. Та вже через рік вони одружилися і Семенко забрав приму Одеської держдрами в Харків. Там він створив журнал «Нова генерація», а вона безумствувала в «Березолі».
А тоді в Одесі Семенко написав вірш «Всеукраїнське пузо». Це сатира на міщанство, яке не розуміє революційного, тобто авангардного, мистецтва і прагне диктувати свої міщанські смаки. І грають йому на догоду в театрі, і пишуть йому на догоду поети.
Семенко недаремно згадав і театр, тобто драматичний, і балет, і оперу. Вірш навіяно сприйняттям Одеської держдрами серед одеського глядацтва, прірвою між новими авангардними митцями, як-от режисер і директор театру Марко Терещенко, художники Георгій Павлович і Микола Маткович (обоє працювали для Одеської опери теж). Публіка ж, досі великою мірою колоніально залежна від імперської культури, не готова була до нового мистецтва, та ще й українською мовою. Одеса українізувалася важко, але неминуче, і Одеська держдрама зіграла в цьому визначальну роль.
Вірш Михайля Семенка «Всеукраїнське пузо» вперше було опубліковано в журналі «Нове мистецтво» (Харків), на обкладинці якого — фото Наталії Ужвій у ролі Діани у виставі Одеського українського драматичного театру імені Жовтневої революції. Усе було символічно, адже і Семенко, і Ужвій — це й було нове мистецтво.
Михайль Семенко
Всеукраїнське пузо
Лізе — лізе на нас —
стид і срам —
(з очима виряченими)
не ананас а
поетичний
бізнесман, —
лізе, лізе
і грузне —
наче життя — болото,
і кричить
на увесь рот
всеукраїнське пузо:
«Ідеї твої —
(м’ясом твоїм обгорнуті
нервами твоїми обмотані
кров’ю твоєю обмочені
боротьбою твоєю освячені)
дайош нам!»
А слина в роті,
а ноги точаться,
а рило свиняче, —
трам-тара-рам!
«Грай нам!»
І грають:
театр,
балет,
опера,
а поет —
м’язи в нього легкі —
викочує на кін
стішкі.
«Врьош!» —
стугонить всеукрпузо, —
«Дайош
мені
Карузо —
й ні ½ хунта менш!»
А ти говориш:
«Der Mensch».
Хе.
Вишкірило пельку
беззубу
всеукраїнське пузо:
неоміщанин,
і його батько, і його
син, —
«Дайош», і — квит.
Треба
його
бить.
Одеса, 1926
Перша серія тут:
http://litakcent.com/2017/01/20/aktrysa-hudozhnycja-i-poetka/
#наші20
