Тодось Осьмачка
• • •
Свята рука колись мені
Поранила дитячі дні:
Самотній, плакав я в полях
На сірий шлях.
А місяць луни білі гнав
Із-за могил на круглий став,
Що засвітив дзеркáла всі.
Бо чувся спів.
І сльози звисли як німі
У душу з теплих вій мені —
Боялись капнуть — заглушить
Єдину мить.
Почувся стогін із села —
І одірвалася сльоза,
Упала в душу, наче з гір
Раптовий грім.
Погасла пісня на ланах
І місяць зник на небесах,
Та пісня й стогін у душі
По смерть живі.
Нехай вітри летять з долин,
Несуть вони мені пили
І в очі б’ють, і сліпну я,
Душе моя!
Та ти живеш, та ти дзвениш,
Немов над ріками камиш,
Що до високих лине лун
Співучими кінцями струн!
1929
Портрет Тодося Осьмачки з тих часів, коли в журналах ще не друкували фото. «Нова громада», 1923 рік, автора не знаю, але підпис там є.
#наші20
