«Що значить писати? Навіщо і для кого пише письменник? Хто і к | Смысл нехуйня

«Що значить писати? Навіщо і для кого пише письменник? Хто і коли
задавався такими питаннями — я про це не чув», — таке імпульсивно питає Сартр у вступі до праці «Що таке література?». Він ставив те питання у Франції 1947 року, майже 75 літ тому. І хоч він так і не відповів на власне запитання, але сам акт постановки — це вже подвиг.

А прикиньте поставити таке запитання сьогодні в Україні? На котрійсь з публічних дискусій, або у колонці котрогось навколо-мистецького журналу чи дослідження, наприклад. У відповідь прилетить лиш одне: «Ти шо дебіл? І так все ж ясно». А й справді все ж ясно як білий день: книжки друкуються, панельні дискусії ведуться, премії роздаються, мистецькі арсенали проводяться, гранти виграються, лавеха мутиться — все ясно. Треба буть дійсно дебілом, щоб запитати «що таке література?», сповільнюючи тим самим божевільний рух українського літературного конвеєру замість того, аби на повній швидкості запригнути на цей атракціон небаченої щедрості.

«Ти під нормального коси,
Що б не являлося тобі,
Яку б не вішали статтю,
За будь-якого ладу»

І нібито все справді ясно, але десь в районі черепу муляє питання: так що ж таке, блядь, та література? Або ширше: що таке мистецтво? (таке питання взагалі табу). Спробуйте зупинити когось з відомих «діячів» та запитати «нащо ти пишеш?». У відповідь почуєте якусь зазубрену в університеті хуйню, у кращому випадку.

Було б чудово когось з таких «діячів», якогось андруховіча кишенькового, закрити на підвал і щодня задавати запитання: «нащо ти, сука, пишеш?». Припускаю, що видобування чесної відповіді нагадувало б обряд екзорцизму. Тому що всі вони одержимі демоном міщанства, якому противна сама згадка про творчість, а спроба чесності подібна до ефекту срібла.

Короче, за шо я? За те що всіх сучасних діячів треба садить на підвал! І хоч якою чудовою та правльною не була б ця ідея, але я шаную Кримінальний кодекс — це моя слабкість. Але разом з тим мене просто заєбала тотальна і безпросвітна хуйня, яку всі навколо помилково називають «українською літературою», і яка ні до України, ні до літератури жодного стосунку немає.

Тож хто винен і шо робити? Винні ті, хто пише та їхні критики. Точніше відсутність других. А так як критики відсутні як клас, то й література якісна з’явитись не може. А оскільки немає літератури, то й критики не може бути у зв’язку з відсутністю предмета. Такий от парадокс. І будемо пробувати його рішати, шо робить: в усіх випадках у підсумку обізвуть дебілом.