2021-10-05 10:09:51
Лонгрідіще про вибір
#про_вєлософське
Тому що хто це у нас тут таких нерішитільний?
(Всі пам'ятають дисклеймер про вашу мамкиноперіжкову унікальність, так?)
Муки вибору з’ являються між берегами «хочу» і «треба». Коли типу то лі сємєчєк хочеться, то лі замуж. Ну тому що як «треба» знають всі (а якщо не всі, то спитайте родичів, вони розкажуть), а ви пробували коли-небудь пожити хоча б день, запитуючи себе «А що я ХОЧУ?». Що я хочу їсти? Що я хочу вдягнти? Я хочу батрачити по 12 годин чи бігати по ромашковому полю?
Історія в тому, що у більшасті випадків людина знає, свідомо чи підсвідомо, який вибір вона хоче прийняти, але стримана факторами «ну тут зарплата на 100 у.о, вища, ніж середня по Києву»/ «Краще хоч що-небудь, ніж з голою дупою сидіти»/«Ну зате він мужик надьожний»/«Ну зато мама не обіжається» і тд. От шаблон і рветься. Когнітивний дисонанс.
2 місяці назад я пішла з компанії, роботу в якій іще буквально пів року тому я вважала за сенс свого життя. Пішла із різних причин, але станом на 9 серпня, коли за мною зачинилися двері, у мене за спиною не було нічого, крім заначки, яка допомогла б мені пережити кілька місяців безробіття. У свої 29 мені пощастило (і в цьому контексті мені і правда пощастило) не мати дітей, яких треба годувати і вдягати, і іпотеку, яку треба виплачувати (тільки кредитний айфон. Але лессон льорнд: магія складних відсотків іс е бітч.)
Ця історія навчила (вчить?) одній фундаментальній речі, яка буквально розділила моє життя на до і після:
я довіряю своїм рішенням. Як у махрової невротички, моя перша реакція - сумніви в їхній "правильності" (бо хто, крім мене, вирішує, що "правильно"?), але я довіряю собі достатньо, щоб не сумніватися в тому, що себе я точно не підісру. Головне - свої рішення я намагаюся не оцінювати, не критикувати, і не міряю категоріями «ок-не ок». На даний момент я так вирішила. Не факт, що це буде продуктивно в майбутньому, але, якщо я це рішення прийняла, значить це все, на що я наразі спроможна.
З цієї причини
я не вірю в існування «неправильних» виборів: я ніколи не знаю, чи було б краще, якби я пішла іншим шляхом. Я в будь-якому разі приймаю для себе найкраще рішення, бо на той момент я керуюся власними можливостями. І жодних «іфс» енд «батс». Як каже один із моїх улюблених психологів,
если бы у бабушки были яйца, то это был бы дедушка.
Бездіяльність - це теж вибір. Більше того, часом найкраще, що я можу зробити, - це не робити нічого. Я вибираю залишатися на роботі, яку терпіти не можу, бо я не готова іти на іншу. Щойно буду готова - я це зміню, а поки так. Я вибираю не їсти і працювати на 5 роботах, щоб купити квартиру. Я усвідомлюю ризики, які це рішення за собою несе, але для мене квартира важлива. Або моє улюблене: я вибираю пострадать. Завтра буде новий день і, може, завтра я виберу іншу стратегію. А сьогодні я вибираю страдать і плакать. Шат ап енд два бігмака і велику картошку, пліс.
Я далеко не в білому пальто, і я б дуже хотіла 100% свого життя і часу керуватися тим, що я тут вам проповідую. Знаєте, як довго я морально звільнялася із роботи? Рік - півтора. Знаєте, як довго мене перекручувало в м’ясорубці токсичних стосунків із нарцисом, хоча я все розуміла? Пів року. Знаєте скільки я займалася терапією, перш ніж взяла відповідальність за власне життя? Ну роки 4. Знаєте, як довго я вибираю не їсти булки щодня? Хвилин 15.
Я переконана, що там, де є самоповага, зокрема повага до власних рішень, вибору немає взагалі. Просто тому, що я ВІДЧУВАЮ, що хочу. Сінк ебаут іт.
Бізухаю вздовж і впоперек
46 views07:09
Д
