яструб над брамою літа літо вмирає десь на шляху із вересня, | Ніколассон

яструб над брамою літа

літо вмирає
десь на шляху із вересня,
між сухої стерні,
що байдуже
хрустить під кроками.
крики яструба
дряпають хмари
і там губляться
у хрипінні круків
під склепінням
небес шиферу,
на краях горизонту
прибитого скель цвяхами,
щоб тримати дощі
і північні вітри
осторонь.

опустивши на землю
бурдюк із вином,
палицю,
літо сходить з дороги,
хитаючись,
п'яними кроками,
і лягає у верес,
розкинувши руки,
дивлячись
у зіниці богів,
від мокрого снігу
вицвілі.
перемерзла земля,
загрубла в туманні полудні,
поглинає тепло.
кроти, павуки з гадами,
визираючи з нір,
повзуть у кишені,
пазухи,
повні сонячних жмутків,
запаху сіна
з липами.

перемерзлі вітри
зривають останні подихи
і відносять за браму,
сухим виноградом
стиснуту,
сповіщаючи звістку:
літо вмирає,
тіштеся!
запасайтеся хмизом,
а краще ножами,
вилами,
відкривайте вино –
недовго лишилось
мучитись.
у холодні віки
мало що вийде
насухо.

перемерзле каміння –
вічна сторожа спогадів –
підставляє плече
розбурханим хвилям
вересу.

із небес опадають круки,
у стерні нишпорять.

яструбиний крик
долітає униз
краплями
.

(3.VI.2021)