безсоння вдихай. видихай. заново. світанки стають сивими. но | Ніколассон

безсоння

вдихай. видихай. заново.
світанки стають сивими.
ночами ідуть дощі, стікаючи в наші сни.
і поки опівніч тане,
давай просто посидимо.
і поки усе мовчить,
помόвчимо разом з ним.
дивись, танцює пилюка у смерку ранкових променів,
воронячий перелив плететься у сон зорі.
давай навчимося слухати,
як вересень грає кронами
мелодію журавлів,
які вже ладнають стрій.
за миті небес панцир розколеться громовицею,
жмені сухого пергаменту кине земля вітрам,
і літо збіжить між пальцями
попелом, ледве вистиглим,
аби осісти курганами
серед зів'ялих трав.
круки заведуть осанну
над зораними посівами,
в чиїх розбурханих ранах
чаїться серпневий пил...

вдихай. видихай. заново.
світанки стають сивими.
та поки занадто рано.

спи.