кохаю, Осене! ізнов я закохаюсь в неї, як птахи злетять у вир | синьоока

кохаю, Осене!

ізнов я закохаюсь в неї, як птахи злетять у вирій.
постануть ночі довшими, і зменшаться у серці діри.
віками не освідчуюсь, лише приношу чорнобривці.
отримав прізвисько за це я від сестер - «зелений лицар».

-якщо в житті твоїм підуть холодні злі дощі, не бійся!
збиратиму твої сльозинки для прикрас, вони мов бісер.
дівчѝно жовтокоса, краснощока! не ховай від мене
холодні руки та вуста, які смакують медом.

- сказав би, та на перехід «на ти» немає і надії,
я заварив би чай, приніс би шоколад - ми знову діти…
але у наші теплі вечори закрався холод вбивчий,
закохуюсь щорік у вас - цю дату вже напам’ять вивчив.

як календарні сторінки покажуть нам дев’ятий місяць,
побіжите - ніяк мені не наздогнати, як не нісся б…

кохаю Вас, багряна Осене, і сонцем, і морями,
кохаю, Осене! та змушений навік плестись за вами.