синьоока

2022-09-19 00:26:37 *
ти можеш цілуватися із ким завгодно,
триматися за ручки чи ходити в ресторан.
але не смій запрошувати інших в гості,
й зачитувати вірші, що присвячувала нам. Відкрити / Коментувати

2022-09-15 09:48:54 соняшник і сонце

соняшник до сонця простягає золотаві пелюстки,
дивиться угору і в закоханих зіницях розливається безодня.
прикро, що між ними квінтильйони кілометрів і років,
зустрічі не статися. ти - сонце. я - засмучений, самотній в полі сонях. Відкрити / Коментувати

2022-09-14 22:44:41 на правах [не]реклами хочу порадити вам канал свого друга, він пише неперевершені і дуууже атмосферні вірші і також надихає на створення чогось власного) тому якщо вас зацікавить, можете перейти)

https://t.me/teagreeeeeen Відкрити / Коментувати

2022-09-14 22:43:12 Cо.

//Мене звали "Со" на перших сходинках минулого потеплення,
намалював мене Пікассо системою, де тону в його ременях я.
В ременях слідування сліпої дороги, що сама ж мене осліплює.
В світлі створений, зрощений та з часом до смерті зліплений.

//Але в мене ще є безліч реприз літа,
тож ще тисячу раз дощем буду политий

//В системі "Соняшник" є кілька важливих деталей:
квітка, пелюстки, ноги, що змушують кожного року йти далі.
Невдалі спроби - їх безліч, бо багато насіння і літа.
Але кожного разу живу все ближче до сонця, що лагідно світить.

//Мої пелюстки стають потоком енергій інших, для створень.
Безкоштовно дають можливість бігти в страху кінця, а корінь,
мій корінь наче імбир для любителів життєвих солодощів.
В ньому правда пройдених літ, а ще спогади із сонцем й дощем.

//Моя квітка у вигляді збірки кутів та гострих пальчиків
- це моя система від інших планет, що також вже навчені
прямувати кудись. Може й до загально- відомих світильників.
Може кудись аж осторонь, бо так кожен мати свій стиль хотів.

//Халвою моїх знань ласують аргонавти вічно-космо-небозводу,
Кермуючи кораблями "Со" до "нця", що віщо в полі ходить.
Мої діти, що відростили власні крила,
полетіли до світила,
а я продовжу жити в минулих версіях себе - осиротілих.

#поезія Відкрити / Коментувати

2022-09-13 15:43:27 художник і поет

осіннім вечором зустрілись раз художник і поет.
хтось з них (чи оба) розпочав вельми досадний діалог :
-я думаю, що лиш поезія - найкраще ремесло,
навчитися писати вірші не усякий зможе!
-ой, насмішив! за п’ять хвилин я напишу щось схоже!
послухай, малювання - це релігія, вівтар - мольберт.

утомлений музи́ка мимо біг, аж зовсім без лиця.
життя поклав в сольфеджіо, у ноти, гамми… сам - мінор.
сміються з нього наші двоє :
-ти пробив мистецьке дно!
-який невдаха-бідолаха! зовсім став пропащий!
і знову стали сперечатися про те, хто краще.
безглуздій суперечці не було ні краю, ні кінця.

поблизу, тихо сміючись, сидів звичайний чоловік,
він роботяга - на заводі сорок років має стаж,
у нього на руках з мозолей вже складається пейзаж,
він із мистецтвом не знайомий, не читає віршів,
і аквареллю він картини теж, на жаль, не пише,
але суспільством більш цінується, й давно до цього звик.

хай як стараються митці довести власну правоту,
хай як використовують лайливі, матірні слова,
та рацію все ж матиме аж геть не творчий споживач,
якому творчість цих митців чужа, нудна, байдужа,
і саме це є найтрагічнішим у світі, друже,
нам змінювати треба це, інакше всім митцям - капут. Відкрити / Коментувати

2022-09-08 14:42:03 пробую щось новеньке Відкрити / Коментувати

2022-09-08 09:44:56 захід

самотній надвечірок.
у вікні відобрази́вся захід сонця.
багряна осінь у мій настрій прагне внéсти кардинальних змін.
в стосунках наших також захід. відтепер ми - незнайомці.
чи перетнуться наші лінії ще раз, якщо вони прямі?


влаштовую вечірку
для «еліти» із обмеженням запрошень :
моя самотність, осінь, захід сонця, я… журба - почесний гість.
прошу уваги, гості! сенс життя був оголошений у розшук.
до речі, у читанні вголос для уявних друзів маю хист.

про осінь видам збірку,
як усі бездарні поетеси,
про біль, розлуку, сльози, зраду, помсту… про утечу до нових місцин.
вином нап‘юся на вечірці. зранку приготую їй еспресо.
я зрадила тебе із самотою, та украй пишаюсь цим. Відкрити / Коментувати

2022-09-07 11:51:58 сьогодні каналу рік!
дякую вам, що читаєте мене, ніколи б не повірила, що вас буде таааак багато! Відкрити / Коментувати

2022-09-04 12:47:09 11:11

пробив годинник щойно одинадцять-одинадцять,
загадую бажання пóтай, бо йому вже час.
прекрасно все в тобі : від тім’я і до самих пальців,
кохаю палко кожну із твоїх інтерпретацій.

для мене доторк вуст твоїх - єдина насолода,
якщо тебе образять, миттю оголю меча.
душевний стан сьогодні - дощовий печальний Лондон,
пощó без тебе жити? стану бідним Квазімодо.

я раб твоїх вабливих рис - Ромео під балконом,
але на почуттях мені поставили печать.
нехай ти іншому обіцяна страшним законом,
я твій. і віддано служитиму тобі до скону. Відкрити / Коментувати

2022-08-27 13:24:04 незнайомка

чомусь не впізнаю свого обличчя в дзеркалах…
і що ж мені робити з цим? поділитесь секретом?
самотня перебіжчиця у пошуках тепла
заплуталась у власних почуттях - своїх тенетах.

я протягом життя мечуся серед ворогів;
ба, навіть Данте в пеклі менш розгубленим здавався.
без помочі провідника не підійму й ноги,
але Вергілій мій спізнився - не в ладах із часом.

від переслідувачів намагаюсь утекти,
від спогадів (моїх? чужих?) ніде нема прихистку.
все марно, марно… я не довіряю більше тим,
хто не дає гарантії і є авантюристом.

я ненадійна, я суцільна хиба і нудьга,
собі робила боляче разів… один, два… купу.
та для близьких і друзів я не більше, ніж тягар,
але розчавить світ, якщо хочаб на крок відступиш.

тому…

не впізнаю свого обличчя в дзеркалах.

-привіт, химерна незнайомко! хто ти? як ти? звідки?

хоча я ще ні разу це зробити не змогла,
укотре спробую здружитись з нею…

ви - за свідків. Відкрити / Коментувати