Притчі 24:11 Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх з | Нотатки християнина

Притчі 24:11 Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх засуджено на страченнє- чи ж покинеш їх?
Цей текст гарно ілюструє уривок із твору Б. Ширяєва «Невгасима лампада», який описує випадок із життя каторжан Соловецьких таборів в роки репресій.
«Коли перший подих весни руйнує крижані покрови, Біле море страшне. Ніхто не наважиться вивести в море баркас, коли на вигляд спокійне море вкрите сірим шаром шуги - дрібного крихкого льоду, що йде перед льодоставом. Від шуги не врятуєшся! Міцно вхопить вона баркас своїми білястими «лапами» й понесе туди, на Північ, звідки немає повернення.
В один із сутінкових квітневих днів на пристані стояла група людей: монахи, чекісти охорони, рибалки з каторжан, здебільшого - духовенство. Усі пильно вдивлялися в далечінь.
- Пропадуть же душі їхні, пропадуть, - говорив старий чернець, указуючи на ледь помітну крапку в морській імлі, - від шуги не втечеш...
- Звідки вони?
- Хто ж їх знає? Вийшли, нетямущі, а їх у шугу й занесло.
Начальник поста, чекіст Конєв, перестав дивитися в бінокль.
- Четверо в човні. Двоє веслярів, двоє у формі. Видно, сам Сухов (П. Сухов - військовий комісар Соловецького полку НКВД). То не вирватися їм, кажеш? - запитав ченця чекіст.
- Такого не бувало ще, щоб із шуги на баркасах виходили.
Більшість із тих, що стояли, перехрестилися. Дехто прошепотів молитву.
- Так... - похитав головою чекіст. - Амба! Значить, пропав Сухов! Записуй полкового військкома у видаток!
- Ну, це ще як Бог дасть, - пролунав тихий голос невисокого на зріст рибалки. - Хто зі мною, на славу Божу, на спасіння душ людських?.. Ти, отче Спиридоне, ти, отче Тихоне, та ось цих соловецьких двоє... Тягніть баркас на море!..
Повільно пробиваючись крізь затори, човен відплив від берега. Спустилися сутінки. Потім настала соловецька ніч, але ніхто не пішов із пристані. І тільки коли вранці почав розсіюватися туман, побачили човен, який повертався, і в ньому не п‘ять, а дев’ять осіб. І тоді всі, хто був на пристані, - ченці, каторжани, охоронці - усі, хрестячись, стали на коліна.
- Справжнє диво! Спас Господь!»
Кого ж урятували, ризикуючи своїм життям, каторжани? Свого жорстокого начальника, ярого безбожника (таким він описаний у книзі). Не раділи вони, що той був приречений на смерть, а вчинили, як Господь учинив із нами, грішниками.