2022-06-24 10:34:07
Щоб переключитися від новинної стрічки і ненадовго втекти від реальності, книжка має бути такою:
1. У зовсім інших декораціях - наприклад, віддаленому острові з морем, омарами та човнами;
2. У героїв мають бути кардинально інші проблеми - наприклад, як поділити між рибалками територію і знищити чужу пастку для омарів;
3. Атмосфера та герої мають бути реалістично виписані до деталей - для повного занурення;
4. Хеппі енд не завадить, щоб книжка лишала приємний післясмак. Навіть якщо цей хеппі енд буде такий трохи солодкуватий.
Під всі 4 пункти підпадає роман Елізабет Ґілберт "Суворі чоловіки". Якраз вчора його дочитала.
Загалом це не моя авторка. Не зайшло мені її "Місто дівчат", а "Їж, молися, люби" навіть не намагалася читати. Але "Суворі чоловіки" потрапили в саме серденько.
Не знаю, чи є сенс описувати сюжет, але десь так: поміж "суворих чоловіків", які усе життя переважно рибалять та воюють між собою за омарів, живе молода дівчина, яка ніяк не знайде, куди б їй приткнутися. Вона могла б поїхати в місто та отримати хорошу освіту, але чомусь її це не пре. З незрозумілих (більшу половину книжки) причин вона принципово лишається на острові, хоча перспектив ніяких не має, ловити рибу не хоче, і взагалі ніяк не визначиться, хто вона і що їй робити.
Сюжет тут виписаний широкими мазками і мотивація та емоції героїв розкриваються поволі. Авторка повідомляє нам різні обставини життя героїв, про які раніше не казала, і починає "розвиднюватися", чому вони саме такі, і чому саме так чинять. Те, що здавалося дивацтвом, врешті чітко пояснюється.
Найкраще, що є в цьому романі - якраз оця тонко виписана психологія.
Загалом я не могла визначитися з оцінкою книжки аж до фіналу. Але найголовніше написане на останніх 15 сторінках - тоді все складається в пазл, і чітко розумієш: це прекрасна книжка, однозначно прекрасна.
1.6K viewsedited 07:34
Н
