«Від мене нічого не залежить, я - жертва обставин» або 1 смі | ОбійМи
«Від мене нічого не залежить, я - жертва обставин» або 1 сміттєвий пакет посеред міста = сміттєвому звалищу посеред міста
В 1980-их роках Нью-Йорк нагадував філіал пекла на землі.
Безліч крадіжок, вбивства та різного роду злочини відбувалися кожного дня. На вулицях міста було м’яко кажучи небезпечно.
В 1982 році політолог Джеймс Вілсон та соціолог Джордж Келінг опублікували статтю, суть якої розкриває теорію розбитих вікон, а саме:
Якщо в будівлі було розбито бодай одне вікно і за короткий проміжок часу воно не буде заміненим на нове, то зовсім скоро в цій будівлі будуть розбиті всі вікна, всередині будівлі почнеться мародерство та вандалізм, а з часом це все перейде і на сусідні споруди.
Таким чином, зовсім скоро весь район чи навіть місто, в якому була ця споруда, може стати кримінальним.
Якщо біля нас відбувається хаос, безпорядок чи беззаконня, то згідно з цією теорією, ми схильні думати «а чому це йому можна, а мені - ні».
Що невідворотно згодом призведе до певної «ланцюгової реакції».
Звісно, ця теорія терпіла не аби яку критику, але не зважаючи на це, її почали ретельно досліджувати. Зокрема в Нідерландах провели цікавий експеримент зі спостереження за двома велосипедними парковками.
Одна парковка була дуже доглянута та чиста, на кожному велосипеді висів флаєр, на якому окрім реклами була інформація про збереження довкілля.
В результаті спостереження було виявлено, що більш як 70% людей, що користувалися парковкою, не викинули папірець з рекламою на землю, а забрали його із собою.
Так само, під спостереженням була й інша парковка, яка розташовувалася прямо біля старої будівлі. Та була вся в графіті, а на самій території було доволі неохайно та брудно.
На цій парковці був прямо протилежний результат. Лише близько 40% людей все ж забрали папірець з собою, інші ж не вагаючись викинули його просто на землю.
З часом ця теорія з абсолютним успіхом знайшла своє підтвердження і у Нью-Йорку.
Девід Ганн вирішив серйозно взятися за відновлення порядку в своєму місті та розпочати з метрополітену, де він був директором
Чоловік розпорядився дозволити розмальовувати всі вагони метро, проте кожного ранку його працівники мали ретельно вимивати кожен вагон від наслідків варварства.
До початку роботи всі вагони мали сяяти чистотою.
«Художники» доволі швидко втратили інтерес до свого заняття
Із схожим успіхом директор позбувся і «зайців» у метро, які не просто відмовлялися від оплати проїзду, а і часто перевозили наркотики та вогнепальну зброю.
В 1994 Рудольф Джуліані - мер міста, запропонував свою «політику нульової терпимості».
Вона ґрунтувалася на доволі жорсткій позиції до різного роду порушень.
Будь-яка поведінка, яка виходила за рамки соціально допустимої норми, каралася на законодавчому рівні.
Таким чином, вже до кінця 90-их Нью-Йорк переродився.
Вулиці стали чистими та безпечними, а рівень злочинності знизився на 70%
Авторка: психологиня Соломія Коваль
