Рік тому пішов з життя директор Одеського художнього Олександр Ройтбурд.
Звісно, ми дуже сумуємо. Звісно, нам його дуже бракує — особливо зараз. Тепер, коли перед музеєм щодня постають виклики, які раніше неможливо було собі уявити, складно щоразу не думати: «А що би в цій ситуації зробив Ройтбурд?».
Але нам пощастило окрім суму та гіркоти від його втрати відчувати також вдячність за все, що встиг зробити Ройтбурд: за те, яким він зробив Одеський художній і, до певної міри, Одесу та нас самих. Він залишив нам досвід, який ніхто й ніщо не може відібрати — навіть війна.
Ройтбурд довів, що українська культура та мистецтво є набагато більшими, аніж декорацією для урядових кабінетів та офісних лоббі. Він вмів зацікавити мистецтвом будь-кого й об’єднати навколо нього сотні несхожих між собою людей. Навіть ті, хто ненавиділи Ройтбурда, своєю ненавистю тільки підтверджували його правоту щодо значущості мистецтва — бо неможливо ненавидіти дрібне.
