Хто має право на визнання своєї роботи? Нікому не секрет, | Old York Times
Хто має право на визнання своєї роботи?
Нікому не секрет, що відомі політики чи поп-зірки рідко пишуть книжки самостійно. «Мистецтво угоди» за Трампа написав журналіст Тоні Шварц. Джон Кеннеді до обрання президентом отримав Пулітцерівську премію за книжку «Профілі мужності», більшість якої де-факто написав його спічрайтер Тед Соренсен.
Людей, які пишуть тексти за інших, називають «гострайтерами»: від англійських слів ghost та writer — «невидимий письменник», буквально «письменник-привид». (У нас ще деколи їх менш політкоректно називають «літературними рабами»).
Американська журналістка Алекс Сужчон Лафлін написала цікаве есе про свій досвід роботи гострайтеркою.
На початку кар’єри Лафлін коротко була гострайтеркою у традиційному розумінні — працювала над мемуарами заможного бізнесмена про його батька. Але у своєму есе вона розширює поняття гострайтингу до двох інших сфер, де також працювала — ведення соцмереж і створення подкастів.
Хоча SMM-менеджери і продюсери подкастів не є буквальними гострайтерами (у тому сенсі, що тексти, які вони пишуть, потім не підписуються буквально іменами інших людей), вони також створюють тексти, які потім їм повноцінно не належать і за які вони не отримають визнання.
Лафлін не називає імен компаній, де вона працювала, але із тексту зрозуміло, що вона була SMM-менеджеркою у Washington Post і працювала над подкастами для BuzzFeed, серед інших організацій.
Лафлін зв’язує свій досвід із ширшими темами нерівності і дисбалансу влади — хто в суспільстві має право на визнання, а хто ні — а також схильності західної культури приписувати шедеври роботі індивідуальних видатних людей, а не колективній праці.
«Соціальні мережі і продюсування аудіо є лише двома із невидимих структур, збудованих, щоб підтримувати кілька обраних голосів, які вважаються цінними в індустрії медіа. Люди, які роблять цю роботу, [не отримують визнання на рівні] високопоставлених колумністів — і не отримують рівної з ними компенсації… Крім розбіжностей у оплаті та визнанні, невидимість цієї праці підкріплює помилкове враження, що великі твори журналістики та мистецтва є результатом роботи окремих особливих, обдарованих особистостей».
Читати статтю (~25 хвилин)
Антон
Фото: SlimVirgin, CC BY-SA 4.0
