Кілька місяців тому Борис Джонсон зіткнувся із серйозним сканд | Old York Times
Кілька місяців тому Борис Джонсон зіткнувся із серйозним скандалом, який отримав назву «партіґейт» (partygate). Суть скандалу в тому, що в розпал пандемії члени уряду Джонсона проводили вечірки у порушення ковідних обмежень, які самі й встановлювали. Джонсон сам був гостем на цих вечірках.
На фоні цього скандалу в якийсь момент у кінці минулого року виглядало, що Джонсон може бути змушений піти у відставку з поста прем'єр-міністра. Але він успішно пережив цей скандал — не в останню чергу завдяки російській агресії в Україні, де уряд Джонсона є одним із найпотужніших союзників України.
На днях Джонсона оштрафували за порушення ковідних обмежень — і він став першим в історії країни чинним прем'єр-міністром, якого покарали за порушення закону. Але у країні та у партії Джонсона на це не звернули особливої уваги.
Як пише автор The Atlantic Том Мактаґ:
«Багато в чому це [порятунок репутації Джонсона завдяки війні] абсурдна ситуація. Війна в Україні не має жодного стосунку того, чи повинен Джонсон піти у відставку з принципу, що ті, хто формує правила, не можуть порушувати правила. Британія не перебуває у стані війни. І навіть якби перебувала, Британія має досвід усунення лідерів, коли на кону для її виживання було поставлено набагато більше. Його відсторонення також не змінило б принципово британську політику: Джонсон очолив відповідь Британії [до російської агресії], але політика його уряду щодо України має двопартійну підтримку. І все ж для багатьох консервативних парламентарів і медійних прихильників війна в Україні і те, як з нею справляється Джонсон, стали щитом, за яким вони можуть сховатися, щоб дозволити йому залишатися на своїй посаді».
У своїй статті Мактаґ викладає свою теорію, чому Джонсону вдалося пережити партіґейт — та низку інших скандалів за роки своєї політичної кар'єри.
«Хоча те, як Джонсон справляється з війною в Україні, явно не повинно визначати політичне покарання за його порушення закону під час пандемії, у певному важливому сенсі ці дві події пов’язані. Частиною причини, чому Джонсон створює собі проблеми, є та сама причина, чому він часто буває політично та дипломатично агресивним, і зрештою здатний зберегти свою кар’єру. Він бачить себе якимось чином іншим, здатним нав’язати свою волю подіям і керувати своєю долею серед хаосу, не відгороджуючись від свого характеру, а відповідати йому, приймаючи його інстинкти, тому що цей характер, на його думку, є джерелом його міцності».
«По суті, Джонсон вірить, що життя швидкоплинне й примхливе, одночасно “космічно незначне”, як він колись розмірковував про власну кар’єру, та можливість, якою можуть скористатися ті, хто має достатньо енергії та спритності. На думку Джонсона, життя — це не якась драма зі сценарієм чи випробування на моральність — і, звичайно, не епохальна процесія, керована великими історичними силами. Це битва волі та особистостей. Як він одного разу сказав: “Інтелект — це насправді про енергію”. Ось його погляд на життя: розумні люди можуть понтифікувати про все, що їм заманеться; життям керують не їхні теорії, а люди, які бажають щось робити».
Читати повну статтю (~7 хвилин)
