2021-09-05 15:22:10
НУ, ТИ ЯК?
А кожен з нас дочка, чи син, чи брат,
Чекає вогника появи мати в чаті,
Мільйони вікон, тисячі кімнат
У велетенській українській хаті.
І там, де сина б'є хтось по щоці,
Дочку ґвалтує хтось до божевілля,
Хтось плаче за своїм, але утім
Не бачить власного жорсткого свавілля.
Усе репризою: добро, події, час,
Працює принцип кола циферблату,
За те, що з інших наробив ковбас,
На картку долі видадуть зарплату.
Примарні мрії: зникнення всіх жал,
Чужих дітей так просто й легко вбити!
В чужого кинути нагострений кинжал,
Щодня від сліз та крові іржавіти,
Навчати правді, тільки ж де вона?
Бо ти не був із Богом на фуршеті?
Якщо у рідного, чи друга йде війна,
Зриваєш голос правди на фальцеті.
Якби Ісус явився в мій садок,
Його б спитала про душевну силу,
Не про обід, про шмаття, чи жінок,
А з чого дбав тканину на вітрила?
Бо є лиш мить спитати: «Хто я є?»,
Мізерний шанс пізнати таємницю,
А потім все однаково гниє:
Хоч ти у штанях був, хоч голий, хоч в спідниці.
Розподіл прав окреслюють папери,
Ти ніби бог все створюєш закони
І відправляєш знову на галери,
І створюєш свої комфортні зони.
Ми всі чиїсь брати і сестри, й мами,
І ти не хочеш рідних в домовину,
У велетенській хаті не будуйте брами,
Не викидайте геть чиюсь дитину.
Я маю друзів цілий зорепад
І скаже хтось, наївна ти дитина,
А я пишаюся, бо не настав розпад
І я люблю не статус, а ЛЮДИНУ.
А тих, з кинжалами, усіх у товарняк,
Нехай там ділять один одного на типи,
Зі мною поруч не «тихто?», а «нутияк?»
І мені чхати на усі стереотипи.
#ОльгаХалепа
43 views12:22
Ф
