2021-12-16 18:10:30
Вік-Тюк!
17 грудня у Львові, у Першому театрі, відбудеться вечір, присвячений Роману Григоровичу Віктюку:спогади друзів, колег, рідних про видатного театрального режисера.
Саме з Першого Львівського Театру колись і розпочався зоряний творчий шлях митця.
На жаль, карантинні обставини не дозволять бути 17 грудня у Першому театрі, у Львові.
В той же час, спомини про геніального режисера завжди зі мною поруч.
Спомин 1-й. Сценічна магія, що оповиває багатьох з нас, киівських театралів, після його культових київських вистав ("Священні чудовиська" , "Дама без камелій" )), і вже тоді, у 90-ті,про режисера заговорили у Києві, ніби про "іноземця" , адже стиль "його театру" був європейським, імпортним, невідомим нам досі.
Спомин 2-й. Гала-фестиваль вистав режисера "Вік-тюк!" у Жовтневому палаці столиці, це1996-й. Після черговоі вистави" Філософія в будуарі" він літав за лаштунками Жовтневого палацу з газетою "Відомості" у руках, де була надрукована моя рецензія на його виставу:рецензія під назвою "Садисти в секс-шопі". Він лементував, що у Москві не зрозуміли його "садистську" виставу, а у Києві, ти ба (!), знайшли правильні слова.
Втім, правильні слова про виставу тоді були звичайні і щирі.
Я писав, що режисер розповідає історію про сучасний скажений світ, де чуттєві та духовні вияви Кохання майже непотрібні, бо душу замінила гума з секс-шопів. Можливо, та давня рецензія химерно випередила рефрен відомої пісні А. Б. Пугачовоі:"Время Нелюбви на белом свете..."
Наступного дня режисер з тією ж газетою був у ранковому прямому етері телеканалу "Інтер" , де знову і знову розхвалював статтю і автора за точне відчуття сучасного театру.
Після того етеру зі мною перестало вітатися чимало журналістів, що спеціалізувалися на висвітленні тем культури. Значить, режисер потрапив у ціль?
Спомин 3-й. Спілкування після репетицій "Лісової пісні" ( з Адою Роговцевою) на Малій сцені палацу "Украіна". Ми сиділи у ресторанчику на Великій Васильківський, і він говорив про свою некомфортність у московському театральному світі, де бал лицемірства правлять гопніки, дурноголосі пташки гнізда Табакова, а Поети Театру, такі, як він, виявляються не на часі.
Зійшлися ми тоді і на темі спільної любові до великої театральноі актриси Тетяни Василівни Дороніної, яку у Москві тоді шельмували, принижувати, а він, як вірний лицар, ніколи не зраджував свою Музу і незадовго до бузовського погрому МХАТу почав з нею репетиції "Сміху лангусти" (роль Сари Бернар) .
Віктюк багатьом з нас дуже багато дав у сенсі відчуття та розуміння сучасного естетського модерного театру, бо він своїми виставами завжди і відкривав завісу у інший чарівний світ театру, де актриси завжди великі, а актори завжди видатні, де Любов на сцені - - це не епітафія, а електричний струм, де Травіата завжди воскресає, а Манон Лєско завжди шалено кохає, де Театр рве серце навпіл, а є не тільки місцем культури та відпочинку...
Спомин 4-й. У дні моїх драматичних тривожних клінічних випробувань він, один з небагатьох режисерів, щиро хвилювався за мене, постійно передавав з Москви слова підтримки та вітання через спільних знайомих - - і про таке я пам'ятатиму завжди.
Світла пам' ять світлому театральному генію...
295 viewsedited 15:10
Т
