Театр Мало Букв

2022-07-29 11:10:16 І якщо деякі сучасні хейтери Ужвій у розмові зі мною інколи намагаються говорити, буцім акторський талант актриси занадто перебільшували у радянські часи, я завжди маю залізні аргументи. У Леся Курбаса Ужвій одна-однісінька могла грати і фатальну американську повію Седі, і кумедну курську антиукраїнську хабалку тьотю Мотю з Кулішевого "Мини Мазайла", а у період Гната Юри Ужвій могла грати і елегійну Любов Раневську з білою парасолькою у "Вишневому саді" режисера К. Хохлова, і передову колгоспницю у кирзових чоботях з вистави "Калиновий гай" за п'єсою О. Є. Корнійчука.
Таким був її надзвичайний сценічний діапазон: від великого до смішного і навпаки, від елегії до фарсу і навпаки.
Так що є підстави називати її дійсно великою українською актрисою 20 століття, попри всі "нравится-не-нравится". Розумний Параджанов не випадково обрав 1954 року саме цю українську актрису для створення свого документального фільму-портрету про театральну творчість Наталіі Ужвій:Параджанов розумівся на акторських талантах. Відкрити / Коментувати

2022-07-29 11:10:15 Суть драматургічного конфлікту "Седі" у тому, що лицемірний пастор-місіонер Девідсон (Іван Мар'яненко) одержимий хіттю до загадкової вродливої дівчини з пониженою соціальною відповідальністю(як сказали б про таку зараз) на ймення Седі. Пастор Девідсон, бідний, роздвоюється поміж своєю місією суворо засуджувати жінку за гріхи та намагаючись "реформувати" спосіб життя повії на тихоокеанському острові, а з іншого боку, власна хіть примушує руку пастора тягнутися до Седі, аби помацати її груди. Пастор ставить собі за мету повернути американську повію до благочестивого доброчинного життя, а насправді зберегти цю кралю для себе, щоб не ділити її з іншими чоловіками.
Здається, в якийсь момент Седі навіть готова до життя благочестивоі діви. Але то тільки її гра. Бо знову і знову звабливий жіночить сміх Седі зводить з розуму усіх чоловіків на тихоокеанському острові. Пастор не в змозі пережити фіаско. І згодом його знаходять з перерірізаним горлом (самогубець скористався бритвою), а Седі, тим часом, продовжує сміятися своїм дзвінким принадним сміхом. Такий імпортний пікантний сюжет видавався екзотикою та викликом на репертуарній мапі радянської театральної України, особливо на фоні безполих пропагандистських агіток Івана Микитенка ("Дівчата нашої країни" або "Кадри"). Курбас ризикнув взяти в репертуар "Березолю" саме такий "буржуазний" матеріал. І не прогадав. "Березіль" міг би грати свою СЕДІ на аншлагах відразу декілька місяців поспіль без вихідних:касовий успіх був неймовірний. Але часто грати таку роль у актриси не стало б сил. Кожна вистава вимагала максимум емоційних та психологічних витрат. Бо її Седі не була сценічною карикатурою на американську повію з імперіалістичної Заходу, а була живою людиною, відкритою раною, образом, що примушував зачаровано слідкувати в залі за цією Седі і чоловіків, і жінок, усіх.
Усі відмітили, як майстерно, майже геніально, актриса Ужвій у ролі Седі володіє різкими змінами-перепадами настроів своєї героїні - - він тихої печалі до несамовито агресії, від ліричних обертонів до трагедійного звучання цієї ж головної ролі .
Усіх зачаровував сміх Ужвій у ролі Седі. Вона могла сміятися дзвінким звабливим голосом жінки, що пантрує на свою жертву-чоловіка, а подекуди її сміх нагадував голос ієрихонськоі труби. І все це в одній ролі, в одній виставі.
Ось що писав про Седі-Ужвій видатний украінський театральний критик початку 20 століття П. І. Рулін:"Прекрасна статура, гнучка і виразиста, а насамперед багатий на різноманітні модуляції її голос - - все це висуває акторку на одне з перших місць у " Березолі".
Про роль Седі захоплено писали і Юрій Смолич, і інші літератори буремного творчого Харкова 1920-х років. Весь мистецький Харків тоді обговорював Седі-Ужвій і ходили на цю "Седі" , як на роботу
Не дивно, що Ужвій миттєво підкорила серце навіть такого норовливого харківського генія, як Михайль Семенко (того ж таки 1926 року Семенко та Ужвій одружилися і 1928 року у них народився син Михась, який успадкує від батька його поетичний талант, а від матері любов до театру, до драматургії, ще дитиною Михась писав п'єси про класову боротьбу та кохання) .

У ролі Седі , повторюся, молода Н. М. Ужвій грала не тему розвінчання імперіалістичного міфу про долю бідної американської жінки, як це намагалися тоді подати офіційні комуністичні харківські газети, а грала вона, навіть судячи з фото, якусь свою загадкову варіацію на тему американської жінки-вамп, героїні німого голлівудського кіно, у якому сяяли у той час такі загадкові зірки, як Мері Пікфорд, Пола Негрі, Мей Уест, Джоан Кроуфорд та інші кінодіви американського кіноекрана початку 20 ст.
Роль Седі, американської повії з манерами голлівудські зірки, миттєво зробила саму Наталію Ужвій першою театральною зіркою харківського художнього Монпарнасу 1920/30-х років. Відкрити / Коментувати

2022-07-29 11:10:15 Миттєвості історіі...
Як американська повія зробила Наталію Ужвій
зіркою театру Леся Курбаса
(пост про актрису)

29 липня, у цей день, - - 36 років з дня відходу в інший світ Наталії Михайлівни УЖВІЙ (1898-1986), видатноі української актриси, що була зіркою в театрах Леся Курбаса та Гната Юри, а також була статусно та майже офіційно першою українською радянською актрисою, починаючи десь так з 1936 року, коли вона переїхала з Харкова у Київ.
Історичний вітер не завжди був теплим до Наталії Михайлівни Ужвій, були і холодні пориви колючого вітру, коли вона втратила своїх рідних у м'ясорубці сталінських репресій, або коли їй самій вже у середині 1980-х дорікали ролями радянських колгоспниць у п'єсах Корнійчука, дорікали також у колективній співучасті стосовно погророму харківського театру "Березіль" , коли штат акторів-березільців більшовики використовували як маріонеток у справі колективних листів та колективних зборів з метою цькування та шельмування геніального режисера Леся Курбаса.
Це і окрема тема, і окрема велика драма (точніше трагедія). Про життя та творчість Ужвій мені довелося у різний час писати чимало і в різних жанрах (є навіть сценарій документального фільму про актрису під назвою "Остання жертва":дякую пані Тамарі Бойко, що у свій час знайшла сили і можливості зробити це кіно для телеканалу "Культура").
Здається, майже все знав про Н. М. Ужвій, перебираючи протягом тривалого часу її архіви. І от раптом, днями, натрапляю у" Фейсбук" на пост від пані Yaryna Tsymbal, яка з невідомих архівних скринь дістає вирізку зі старої радянської газети - - фото Наталії Ужвій у ролі Седі з вистави "Березолю" "Седі" за твором С. Моема та Дж. Коупа. І до фото ще й захоплено-емоційна цитата з Миколи Хвильового, який пише про березільську виставу: "Вчора в" Седі" безумствувала Ужвій і" Березіль" давав ілюзію екзотичної зливи" .
До чого тут злива? До того, що "Злива" - - друга назва вистави "Седі". У самого Сомерсета Моема в українських перекладах його оповідання ще має назву "Дощ". Перекладачем тексту Моема українською мовою для вистави " Березолю" був один з геніїв тодішнього українського харківського Ренесансу - - Майк Йогансен.
Що ще відомо про виставу" Седі" в "Березолі" ? Режисер - - Валерій Інкіжинов. Режлаборанти: Ганна Бегічева, Володимир Скляренко. Сценографія - - Вадим Меллер. Композитор - - Пилип Козицький.
Прем'єра - - 23 листопада 1926 року.
Того ж таки 1926 року молода Ужвій, котра щойно переїхала з Одеси до Харкова, виступила і у першій виставі "Березолю" вже його офіційного харківського періоду.
То була вистава "Золоте черево" за твором Ф. Кроммелінка про такого собі одержимого Гермідаса, що зжер150 золотих монет, а потім не знав що робити зі скарбом у своїм роздутім золотім череві.
Ужвій грала там головну жіночу роль - - Фруманс. Як пізніше писала сама актриса, вона до кінця так і не зрозуміла про що і для чого була ця вистава вкупі з її героїнею у фарсовому сюжеті Кроммелінка. Загалом, мало хто з митців та глядачів зрозумів складну жанрову природу першої вистави Курбаса і Меллера на старті харківського періоду "Березолю" : примхливе поєднання фарсу, памфлету і "комедії характерів". Сам Лесь Степанович знав про несприйняття свого харківського режисерського дебюту і згодом писав в одному з мистецьких видань, що постановка була не готова до випуску з різних творчих та технічних причин, але вирішили нічого не відкладати і випускати нову виставу, щоб у репертуарі "Березолю" в його перший харківський сезон була все таки прем'єра, а не повтори старого репертуару.
Буквально через місяць після суперечливої прем' эри "Березолю" за Кроммелінком (у жовтні) , вже у листопаді "Березіль" відразу бере нову постановку "на Ужвій" за оповіданням англійського денді, романіста, сибарита і маньєриста Сомерсета Моема "Дощ" ("Злива" ), вистава отримує у афіші свою назву від імені героіні - - Седі, американської повії Седі Томпсон. Відкрити / Коментувати

2022-07-28 17:39:14 Про великого Щепкіна та енергійних щепкінців
https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/3538693-pro-velikogo-sepkina-ta-energijnih-sepkinciv.html
Дякую агенції Укрінформ, що розмістили мій пост про Щепкіна в рубриці своїх авторських блогів! Відкрити / Коментувати

2022-07-28 13:31:14 В його нарисах про становлення українського театру, про роль театру в житті Тараса Шевченка прізвище Щепкіна зустрічається майже через абзац. От би здивувся бідний П. І. Рулін, замучений за своє українофільство більшовиками у в'язниці, що вельми розумні культурні нащадки в ейфорії ревізіонерства вирішать збивати з ніг на постаментах навіть тих, хто безпосередньо і стояв біля витоків українського професійного театру.
В очах розумних людей бути з мого скромного боку "адвокатом" великого актора Щепкіка - - дивно і ексцентрично. Бо Щепкін - - Аксіома культури. І він не винен у тому, що деякі актори-хайпожори ще у Харківському театральному виші імені Котляревського толком так нічого і не вивчили з історії українського театру.
Учора, коли я готував рецензію на книжку про сучасних українських художників " (Не) Свідоме Мистецтво", натрапив на текст відомого українського художника Матвія Вайсберга: "Ми не повинні віддавати державі-агресорці тих великих митців, яких Росія прагне привласнити собі і задекларувати виключно, як росіян:від Малевича до Боровиковського. Тих митців, що мають українське коріння, навіть якщо вони потім і поїхали у Москву чи у Варшаву, маємо вважати частиною українського мистецтва. "
Мені більше нічого додати.
Крім того, що мати колишнього російського кріпака Михайла Семеновича Щепкіна була етнічною українкою.
P. S. Щиро бажаю колективу Сумського театру та його новому керівникові, енергійному пану Сергію Дорофеєву, - - нашої спільної Перемоги та видатних локальних творчих перемог на сцені українського театру імені Михайла Щепкіна. Відкрити / Коментувати

2022-07-28 13:31:14 "Якби ви вчились, так як треба,
то й мудрість би була своя... "

пост про великого Щепкіна
та енергійних щепкінців

Дивні діла твої, Господи: із міста Суми, діставши через театральну Спілку мій номер, зранку зателефонували люди з оточення нового директора Сумського театру імені Щепкіна, пана Сергія Вікторовича Дорофеєєва. Телефонують і ставлять запитання, яке мені важко передбачити, навіть вельми напружившись.
Питання таке: "Що ви думаєте про актора Щепкіна, ім'я якого носить наш театр?"
Моя відповідь на єврейський манер: "А на яку відповідь ви розраховуєте і чого раптом про Щепкіна згадали сьогодні, адже дата народження великого актора аж у листопаді?"
Передчуття мене не обдурили.
"Деякі наші сумські актори", як кажуть мені у слухавку, хочуть скликати загальні збори театрального колективу, з приводу питання перейменування нашоготеатру, позбавивши його імені Щепкіна, як актора, котрий працював у Малому театрі російської імперії."
Відразу я і уявив ті загальні збори великих щепкінознавців, які у своїй творчій ейфорії можуть проголосувати навіть за надання Сумському театру імені Олега Винника. Останнього вони хоча би слухають. А великого патрона свого театру вони ні чули, ні бачили, адже він не встиг потрапити в подальшу світлу еру німого кінематографу.
Але відповідь моя приблизно така: " А" деякі" сумські актори часом не хочуть домогтися для початку талановито грати у талановитих репертуарних виставах свого театру, аби це стало фактом мистецького обговорення у межах українських та у межах міжнародних театральних фестивалів, а потім ще й за вагомі художні досягнення вони самі і виступили б претендентами на Національну премію імені Тараса Шевченка, який, до речі, багато років поспіль дружив з Михайлом Щепкіним і навіть присвячував йому деякі свої твори?"
Відповів, а сам про себе подумав:це ж, мабуть, начиталися моїх текстів у мережі та в медіа з театральноі історіі і вирішили, що дистанційно знайдуть у моїй скомній персоні великого " експерта"-щепкінознавця" за темою, яка їх цікавить...
Скажу відразу і чесно: не треба бути ні великим експертом, ні тричі "профффесором" з кафедри театрознавства, щоб знати елементарні речі з історії української культури та історії театру, зокрема. Як казав Шерлок, "Елементарно, Ватсоне!"
Про роль та місце Михайла Семеновича Щепкіна у нашій культурі написані книжки, товщиною з вогнетривку цеглу. Тобто Щепкін давно знаходиться на тій культурній території, що сприймається як Аксіома, а не Теорема, коли невігласам потрібно ще щось доводити через століття.
Просто декілька загальновідомих фактів:
* Щепкін ще кріпаком з дозволу свого хазяіна-поміщика грав у Харківському вільному театрі Штейна та Калиновського, яким керував український письменник Григорій Квітка Основ'яненко.
*Щепкін 1843 року познайомився з Тарасом Шевченком:великий поет згодом присвятив великому акторові свої твори "Заворожи мені, волхве" та "Чигирине, Чигирине" . Дружба двох геніїв України тривала попри різні міста, місця, обставини та відстані. Шевченко писав листи до свого старшого друга Щепкіна виключно українською мовою.
*Щепкіна викупили з кріпацтва за ініціативи Івана Петровича Котляревського. Як відомо, сам Котляревський писав фактично наші перші українські п:єси - - "Наталка Полтавка" та "Москаль чарівник"з репертуарним прицілом на великого українського характерного актора Щепкіна, у якого у ті часи був, мабуть, тільки один сценічний конкурент - - актор Карпо Соленик.
*Щепкін і був в історії українського театру першим виконавцем характерно-комедійних ролей виборного Макогоненка та Михайла Чупруна в українських п'єсах Котляревського, що так важко торували свою сценічну дорогу в умовах заборон на все українське за часів російської імперії.
Якщо хтось не вірить мені, або не вірить відкритим джерелам з приводу місця та значення Щепкіна в історії української культури, тоді хай підніме розвідки з історії українського театру, написані видатним українським театрознавцем Петром Івановичем Руліним. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 13:09:00 Але однак, дорогі режисери, краще обходьте цього "Макбета" , на усяк випадок, десятою дорогою, ще ж є і великий шекспірівський "Отелло", де є також і злочини, і зради, але у значно меншій промисловій кількості. Відкрити / Коментувати

2022-07-27 13:09:00 Миттєвості історіі...

Містика МАКБЕТА

Гортаючи стрічку світових історичних подій цього дня, спіткнувся на такому історичному сюжеті: у цей день 1054 року, виявляється, було окуповано королівство Шотландія, аби допомогти Малкольму Третьому у його боротьбі проти короля МАКБЕТА, котрий узурпував владу в Шотландії, яка належала батькові Малкольма - - королю Дункану Першому.
За одним лише рядком давніх історичних подій відкривається цілий краєвид на одну з найпотаємніших п'єс великого Шекспіра - - "Макбет" .
Цій шекспірівський трагедії нині десь так під 400 років, якщо брати за історичну точку відліку підготовку до публікації, а це - - приблизно 1622/1623 рр.
Шекспір, як відомо, не дотримувався суворого принципу історизму у своєму "Макбеті". Ця п'єса і сприймається батьма шекспірознавцями, як містична, символічна трагедія. Де сам король Макбет та його дружина леді Макбет символізують владне віроломство, владну злочинність, що римується з божевіллям влади. Вже перша поява у цій п'єсі трьох сестер-відьом приносить у сюжет стихію ірреальності та містицизму.
"Прекрасне - - потворне, а потворне - - прекрасне! ", - - віщують відьми на початку історїі. І подальший шлях Макбета до його прекрасної мрії про королівську владу у Шотландіі перетворюється на потворний шлях убивці-маніяка. Йому до пари і підступна дружина леді Макбет, котра підбурює чоловіка прибрати з їхньої прекрасної дороги до влади законного короля Шотландії Дункана.
Мабуть, фатальна кількість злочинів у цій шекспірівський п'єсі і народила у театральній спільноті міф про містику та "прокляття Макбета", і в деяких театрах актори та режисери і досі уникають вголос вимовляти назву п' эси, обмежуючись евфемімом - - "та сама шотландська п'єса".
Воліють триматися від гріха подалі. Бо, кажуть, хто занурюються у МАКБЕТА на сцені, тона того попереду чекає якась велика біда.
Втім, п' эсу "Макбет" однак ставили у світі доволі часто, бо це одна з наймайстерніше вибудованих п'єс великого Барда. Звісно, пріоритет у постановках "Макбета" - - за Британією, батьківщиною Шекспіра. Королівське криваве подружжя Макбетів там грали і великі, і найкращі актори Англії.
В історію українського театру увійшов "Макбет" Леся Курбаса, великий режисер неодноразово повертався у своїх думках до цієї фатальні п'єси. Перша постановка МАКБЕТА у Курбаса ---- вистава у моїй рідній Білій Церкві, 20 серпня 1920 року (Театр "Палас"), сам Курбас тоді і вийшов на сцену у ролі МАКБЕТА. То був історично найперший "Макбет" на нашій вітчизняній сцені. Виставу Курбаса "Макбет" у Києві ( Мистецьке Об' єднання "Березіль") створено вже 1924 року, прем' єра - - 1 квітня, у ролі Макбета - - знаменитий Іван Мар' яненко а в ролі лиходійки леді Макбет - - видатна актриса свого часу Любов Гаккебуш.
Дослідники пишуть, що Л. Курбас обрав для постановки "Макбета" у 1920-ті, як метафору свого кривавого часу.
Чи спрацювало " прокляття Макбетом" у трагічній долі самого геніального Курбаса? - - запитання зі сфери містики.
Відповідь зі сфери реалізму полягає у тому, що в більшовицьку епоху, коли жив і творив саКурбасас, існувало не менше, а може навіть і більше історичних злочинців, ніж усіх разом узятих убивць у шекспірівських трагедіях.
Ще один історичний факт. Рецензію на курбасівського "Макбета" у свій час написав видатний український письменник та просвітянин Гнат Хоткевич, який дуже любив і шанував Курбаса і спільно вони удвох і долучилися до розбудови "Гуцульського театру" на Заході України в селі Красноїлля (теперішня Івано-Франківськ область).
Історичний парадокс "Макбета" ще й у тому, що не менше, а іноді навіть більше затребуваним сценічним образом у цій трагедії став не стільки сам кривавий король Макбет, скільки фатальний образ леді Макбет. Цю роль прагнули грати і грали майже усі великі театральні актриси своїх епох: від Сари Бернар та Елеонори Дузе до Джуді Денч та Т.В.Дороніної. Відкрити / Коментувати

2022-07-25 19:52:49 «Ми жили бідно, а потім нас обікрали…» 10 факторів українського театрального «завтра» - Главком
https://m.glavcom.ua/columns/olegvergelis/mi-zhili-bidno-a-potim-nas-obikrali-10-faktoriv-ukrajinskogo-teatralnogo-zavtra-863119.html
Колонка для порталу ГЛАВКОМ про ймовірне театральне "завтра" Відкрити / Коментувати

2022-07-24 17:32:39 Владислав Троїцький: «В Україні досі немає розуміння, наскільки потужною зброєю може бути мистецтво» - портал новин LB.ua
https://lb.ua/culture/2022/07/24/524002_vladislav_troitskiy_v_ukraini_dosi.html Відкрити / Коментувати