Це не Євробачення стає політичним – це культура завжди була по | Ostap Drozdov

Це не Євробачення стає політичним – це культура завжди була політикою.

Мова, нац.ідентичність, усе гуманітарне і все ціннісне – це найвища політика. Бо могла там стояти квартальна фаворитка Паш із пластику, який не гниє 300 років. І міг оргкомітет дискваліфікувати Україну, як це сталося з Грузією в 2009, коли після анексії Осетії вони хотіли заспівати We Don't Wanna Put In, і за це були дискваліфіковані, бо Put In звучить як прізвище. І європейці могли голосувати за проф.музику, яка об’єктивно була на дві голови вище в інших країн.
Мораль Євробачення дуже проста: культура і є політикою.

Друга мораль Євробачення: якщо ти не один – ти можеш змінювати правила. Не було б Ісландії й Німеччини – нас би дискваліфікували. В цьому і є суть європейської сім’ї: ти мусиш бути не один у встановленні нової норми. Європа – це сильні альянси, а не відчайдушні вискочки.

Третя мораль Євробачення: прихильне голосування важливіше за професійне. В час війни важливе добросусідство – тому Україна мала дати максимум балів Польщі, яка є найпалкішим твоїм сусідом. Це – канон культурної політики, і саме так членам журі треба було розцінювати Євробачення в умовах війни. Це ще один неприємний досвід, коли професійність шкодить вищому тренду (по собі знаю).

Вітаю Калуш із украй потрібною перемогою! Це перша з наших наступних перемог у цій війні.