Такий настав час, що кожного вечора варто дякувати небу за ще | Ostap Drozdov

Такий настав час, що кожного вечора варто дякувати небу за ще один прожитий день.
Цю нетлінну пісню на вірші Ліни Костенко у благодарному виконанні Оксани Мухи можна слухати щовечора наніч замість молитви, адорації чи медитації.

«Вечірнє сонце, дякую за день, вечірнє сонце, дякую за втому» - для мене ця пісня стала гімном кожного прожитого дня. А це вже багато. Ця війна до стану оголеного нерва загострила цінність найпростіших речей. Щастя - в буденності: в можливості випити ранкову каву з молоком, в можливості бачити цвітіння айви в саду й піону на клумбі, в можливості просто дивитися на хмари чи банально поїхати на закупи в супермаркет.
Кожен прожитий день – як пів життя.

Під завісу ще одного прожитого дня ділюся піснею Оксани Мухи «Вечірнє сонце».

За те, що можу, і за те, що мушу.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день.
За цю потребу слова, як молитви.