Вчора було рівно 5 років із того прецеденту, коли я вигнав зі | Ostap Drozdov

Вчора було рівно 5 років із того прецеденту, коли я вигнав зі студії гостя за відмову говорити укр.мовою.
Тоді це дійсно був прецедент, який спонукав усю країну ще раз жахнутися від масштабів навіть не русифікації, а відкритої зневаги напоказ.

Я й тоді, й зараз чудово розумію кіпіш росмовних. Тоді через екран, а нині через безпосередні зауваження вони відчули колючий дискомфорт. Як це так? Хто посмів? Усі ці роки вони жили в шикарному мовному комфорті. Мали море своєї преси недержавною мовою, свого ТБ, шоу-бізнесу, книгодрукування і невичерпний простір застосування язика від самого низу до самого верху. В них усе було очень даже харашо.

Але цей росмовний комфорт базувався на дискомфорті мільйонів укрмовних українців, які у своїй власній країні є мовно дискримінованими і мусять терпіти засилля мови окупанта. Цей дискомфорт триває й понині. Через чиюсь пиху та упоротість.

І ось минуло 5 років. Росія офіційно назвала росмовних українців однією з підстав для вторгнення в Україну. Люди, які зневажають державну мову, далі маркують мою країну як країну русского міра. Росмова є мовою не Пушкіна, а пушок. Не Достоєвського, а путіна. Не Цветаєвої, а гундяєва. А також ґвалтівників і мародерів.

І ось минуло 5 років. Ще гостріше, ніж тоді, звучать прописні істини. Кожен громадянин ПОВИНЕН знати державну мову, вміти нею послуговуватися в публічному просторі й моментально на неї переходити при першому ж контакті з її носієм.

Узагалі нічого нового. Від кожного вимагається отой самий Вчинок, всього-на-всього Вчинок.