Патосний надрив святкування Дня Незалежності засвідчив: ще нік | Ostap Drozdov

Патосний надрив святкування Дня Незалежності засвідчив: ще ніколи українці так гостро не відчували щастя державності. 30 років люди вважали, що все вже сталося. Що державність – це константа, яка не може бути переглянута.

Виявилося, ми 30 років симулювали незалежність. Тішилися наявністю прапора-тризуба-гімну та умовних кордонів. І нічого не будували. Тому зараз, окрім щирого захоплення доблестю народу, в повітрі має витати ще й щось схоже на сором – сором за свою безпечність.

Ми купилися на формальність. Нам було достатньо мати укр.паспорт у кишені й укр.повітря в легенях. Україна як кинуте на самоплив поняття наче бавилася з нами, чарувала ілюзією своєї присутності. Ми її сприймали як алібі власного невтручання у справи державні.

Занадто довго Україна була не стержнем, а простою декорацією для мільйонів приватних напівватних життів. Ми просто жили і спостерігали, як усе йде не так. І сподівалися, що лише час усуне всі дефекти державотворчості. Ми не зважали на міни заповільненої дії, якими було нашпиговане укр.тіло. Ми пливли за рухом безвідносної історії.

Ми не захотіли будувати державу – а довірили це політикам. І ось – прийшли, приїхали. Ми побачили масштаби власної бездержавності. І жахнулися. І стало страшно. За своє туманне майбутнє. І стало соромно. За бездіяльне минуле.

Україна – це не абстракція. Україна – це кожна людина, яка відчула свою особисту відповідальність за 30 років симуляції. Час пасивного спостерігання минув. Прийшов час творити її власноруч.

І це найкраще, що могло з нами трапитися.