Читай! Сьогодні в день народження одного з найвідоміших письм | Палімпсест

Читай!

Сьогодні в день народження одного з найвідоміших письменників ХХ століття – Еріха Марії Ремарка, хочеться запропонувати вам його коротке оповідання «Ворог».В цьому оповіданні, як і у своїй знаменитій трилогії романів «втраченого покоління» ( «Три товариші», «На Західному фронті без змін» та «Повернення»), Ремарк вкотре показує всю трагедію війни.

Тема твору – це спогади шкільного друга оповідача, лейтенанта Людвіга Брейера, про Першу світову війну, де він воював на боці Німеччини. Лейтенант розповідає про випадки «братання на лінії фронту», коли піхотні підрозділи, що знаходились близько одне від одного припиняли агресивну поведінку, і організовувались у невеликі братерства, що розмовляли, обмінювались цигарками чи навіть грали між собою у футбол. Іноді, такі братання дозволяли солдатам пройти між лініями, аби врятувати поранених і забрати тіла загиблих товаришів; існувала мовчазна домовленість не стріляти в час перепочинку, тренувань, чи робіт перед очима у ворога.

«…Одного прекрасного дня на фронт приїхав якийсь майор і прочитав нашій роті цілу доповідь. Ревний і дуже енергійний служака, він заявив, що має намір залишитися на передовій до самого вечора. На жаль, він розташувався недалеко від місця нашого виходу, до того ж зажадав собі гвинтівку. Це був дуже молодий майор, що жадав подвигів.

Ми не знали, що нам робити. Не було можливості подати якийсь знак товаришам навпроти; крім того, ми побоювалися розстрілу на місці за те, що завели такі справи з противником. Хвилинна стрілка мого годинника продовжувала повільно рухатися по колу. Ніщо не ворушилося, і ми вже було вирішили, що все обійдеться благополучно.

Майор, безсумнівно, знав про загальне братання уздовж лінії фронту, але певних відомостей про те, що ми тут робимо, не мав; і треба ж, щоб його занесло саме до нас, та ще з таким завданням. Ось вже не пощастило!

Я подумав - а чи не сказати йому: «Через п`ять хвилин звідти хто-небудь прийде. Стріляти в нього ніяк не можна - він нам довіряє». Але зважитися на таке я не міг, та це нічого б і не дало. А скажи я йому - він би вже точно залишився чекати, а так все-таки залишався хоч якийсь шанс, що він піде. Крім того, Бюлер шепнув мені, що пробрався до іншого брустверу і гвинтівкою зробив знак «мимо!» (так в тирі сигналізують про непотрапляння при стрільбі) і що вони нібито відповіли йому, тобто, в загальному, зрозуміли, що виходити їм не можна.

На щастя, був похмурий день, йшов невеликий дощ і вже почало темніти. Минуло понад чверть години після встановленого часу зустрічі. Наше хвилювання потроху вляглося, і ми знову задихали вільно. І раптом мій погляд застиг; було відчуття, ніби язик набряк і немов кляп забив мені рота; я хотів закричати, але не міг; заціпенівши від відчаю, я дивився через нічийну смугу і побачив руку, що повільно піднімається, за них з`явився торс. Бюлер метався уздовж бруствера і в повному нестямі намагався подати застережливий знак. Але пізно - майор встиг вистрілити. Почувся тонкий зойк, і тіло зникло. На мить запанувала страшна тиша. Ще секунда-друга, і ми почули багатоголосий рев. Почався запеклий вогонь на ураження. «Стріляти! Вони атакують! » - закричав майор.

Тоді і ми відкрили вогонь. Як божевільні, ми заряджали і стріляли, аби скоріше залишилася позаду ця жахлива хвилина. Весь фронт ожив, запрацювала артилерія, і так тривало всю ніч. До ранку ми нарахували дванадцять убитих, в їх числі були майор і Бюлер.

Бойові дії, як і належить, поновилися; припинилася передача сигарет в обидві сторони; число втрат росло з кожною годиною ... З тих пір мені довелося багато чого пережити. Багато людей загинуло на моїх очах; я сам повбивав не одного і не двох; я став черствим, байдужим. Пройшли роки. Але увесь цей довгий час я - як тільки міг - намагався не згадувати цей тонкий зойк під дощем».

https://probapera.org/publication/13/53220/voroh.html#comment