Палімпсест

2022-07-07 14:24:30 Що не так зі шкільною програмою з української літератури?

Ми вже достатньо говорили з вами про зарубіжну літературу, а що ж там з нашою рідною?

Зізнаюся, в школі зарубіжна мені подобалася значно більше. З одного боку все очевидно: порівнювати літературу будь-якої країни зі «збірною літератури світу» - марна справа. Та все ж, не останню роль відіграє і список творів для вивчення. Зараз багато нарікань на шкільну програму з літератури загалом, але по при це, навіть ті люди, які читали останній раз ще в школі, точно згадають бешкетника Тома Сойєра, самітника поневолі Робінзона Крузо, розумника Шерлока Холмса, або вічно молодого та красивого Доріана Грея.

Українська ж література в пам’яті багатьох лишається суцільною хронікою знедолених, де героями виступають нещасні трудящі, селяни та кріпаки. Скільки ж можна вже говорити про тих кріпаків? Шевченка вивчають в кожному класі починаючи з п’ятого , як мінімум шість разів діти слухають одну й ту саму історію про його кріпацьке походження. А так як його вірші (Не тільки його) у більшості дітей не викликають ніяких емоцій то вони швидко забуваються і все, що лишається – кріпацтво. (Коли я чую дражливі заяви щодо Шевченка: що він був пияком,хронічним алкоголіком, ловеласом ласим до жінок, то перша думка – давайте покажемо його і з цього боку, для дітей старшої школи в період бунтарства ця інформаціє буде найкращою рекламою творчості «Великого Кобзаря»).

Скоріше за все, саме через Шевченка існує міф про велику кількість творів присвячених кріпацтву. Бо за підрахункам ютуб-каналу «Твоя підпільна гуманітарка» з 267 романів та віршів, які є обов’язковими для вивчення у школі, кріпацтву присвячені лише 28, що складає приблизно 10,8% від загальної кількості. Щодо творів події яких відбуваються в селі, тут відсоток трохи більший – 66 творів, що складає 24,7% від загальної кількості.
Отже, «сільські» та «кріпацькі» твори становлять відносно невеликий відсоток, але чому саме вони закарбовуються в пам’яті школярів як основні?
Діти, як і їхні батьки свого часу, знову і знову змушені вивчати схожі за тематикою, та характерами героїв твори, через що вони сплітаються в пам’яті в суцільну масу з гіркої долі, нещастя та злиднів. Для сучасних школярів ці проблеми не актуальні,чужорідні. Тому така література викликає нудьгу, а коли нам нудно - час йде повільно, книга здається довшою. І в пам’яті закарбовується не сюжет та персонажі, а твої муки над книгою вдома. А далі продовження страждань в класі, де вчителька пояснить, що це не твір нудний, а просто ти не здатний зрозуміти всю велич думки автора. Воно може й так, але хіба діти винні, що їх вікові особливості не врахували?
Вся ця суспільна проблематика, якою переповнена більшість творів, вже встигла набити оскому, але все одно лишилася далекою й незрозумілою для дітей. Де захопливі сюжети, де гумор і екшен кінець кінцем?

Програма з української літератури «застрягла» в минулій парадигмі: вона намагається виховувати дітей замість того, щоб прищеплювати любов до читання. Література не повинна виховувати напряму, не повинна бути пропагандистською — не тому, що це погано, а тому, що це не працює.

Отже, штучність викладення біографії, повчальний підхід, формування світогляду згідно держзамовлення (Добре якщо сучасного, а не старого радянського, на руїнах якого й постала наша програма) – так виглядає сучасна програма з української літератури. Літератури яка багата чудовими творами, але які через недосконалість програми часто лишаються в тіні.

І тут можна або далі не помічати проблеми, або щось змінити. І в центрі цих змін обов'язково має бути дитина.

Замість того щоб вивчати життєписи з датами, назвами, числами, можна знайти щось незвичне або визначальне в кожному житті, щось таке цікаве, що може допомогти дитині зрозуміти твори письменника.
Зменшити кількість творів для вивчення протягом року й додати більше сучасної літератури.
Також важливо дозволяти школярам самостійно шукати сенси творів, а не вичитувати їх з підручників.

Розкажіть який ваш улюблений твір з української літератури?А якого, на вашу думку, давно пора позбутися? Відкрити / Коментувати

2022-07-07 14:24:20 Відкрити / Коментувати

2022-06-30 08:58:21 Міністерство освіти і науки Польщі включило гру This War of Mine у програму позакласного читання.

В основі гри лежить облога Сараєва під час війни в Югославії. Користувачі грають за мирне населення, яке намагається вижити за умов війни.

«Гра зіштовхує гравця з реаліями громадянських воєн, а потім – за прикладом серії шедеврів антивоєнної прози ХХ століття – пропонує поглибити гуманістичне осмислення становища жертв: беззахисних мирних жителів, зокрема дітей»,– йдеться на сайті польського відомства.

В уряді Польщі вважають, що включення ігор у систему освіти дозволить передавати знання привабливим для учнів способом, розвиваючи навички та розширюючи межі уяви.

В Україні нічого подібного на офіційному рівні поки не було, але це не означає, що вчителі не намагаються використовувати ігри в процесі навчання. Наприклад, для цього гарно підходить гра ASSASSIN’S CREED. Вона має серію інтерактивних турів, де гравці можуть вільно блукати Давньою Грецією, Давнім Єгиптом і землями вікінгів, щоб дізнатися більше про історію та повсякденне життя тих часів. Тури супроводжуються розповідями істориків та інших експертів (Сподіваюся колись і в нас буде щось подібне. І гравці зможуть слухати про устрій Запорозької Січі, прогулюючись поміж куренів, доки навколо бурлить козацьке життя).

А поки в нас таких масштабних проєктів немає, можу порадити історично-політичну гру «Гетьманщина» ( Грати можна просто перейшовши за посиланням).

Гра присвячена подіям, які відбувалися у 17 столітті на території Війська Запорозького або Гетьманщини – країни, яка об’єднала на той час більшість українських етнічних земель. Гравець зможе стати свідком та безпосереднім учасником початку Руїни - одного із найбільш трагічних та водночас героїчних періодів історії України. Після смерті Богдана Хмельницького, Гетьманщина опиняється у скрутній ситуації – внутрішні політичні чвари та агресивна політика сусідніх країн ставлять під питання подальше існування козацької держави.

Головне завдання гри - збереження суверенітету та незалежності Війська Запорозького. Гравець отримає змогу впливати на політичні та дипломатичні рішення, розбудовувати економіку держави, візьме участь у війнах. І хоч кардинально змінити хід історії неможливо - всі ключові події того часу відбудуться, та лише від гравця залежить якою країна до них дійде, та чи дійде взагалі.

«Гетьманщина» не лише розповідає про ті часи, але й показує логіку дій тогочасних гетьманів та козацької старшини, дає гравцеві можливості відчути себе на їхньому місці. Всі персонажі гри - реальні історичні постаті із своїми чеснотами та вадами.

Гра гарно підходить для навчання, бо гравець може не лише побачити вплив власних рішень на історію країни, але й дізнається наскільки вони близькі до тих, що приймалися насправді.

https://historygame.net/index_ua.php Відкрити / Коментувати

2022-06-30 08:58:21 Відкрити / Коментувати

2022-06-28 19:43:01 Відкрити / Коментувати

2022-06-28 19:43:00 У вівторок, 28 червня, українці відзначають – День Конституції України. Цього дня, 26 років тому, було прийнято головний державотворчий документ – Конституцію.

З нагоди свята, я хочу поділитися з вами книгою «Конституція у коміксах». Вона допоможе дітям розібратися, що ж воно таке та загадкова Конституція.

Безкоштовну електронну книжку «Конституція у коміксах» створили брати Капранови та художник Олександр Костенко за підтримки Українського культурного фонду. Відкрити / Коментувати

2022-06-22 20:57:10 Читай!

Сьогодні в день народження одного з найвідоміших письменників ХХ століття – Еріха Марії Ремарка, хочеться запропонувати вам його коротке оповідання «Ворог».В цьому оповіданні, як і у своїй знаменитій трилогії романів «втраченого покоління» ( «Три товариші», «На Західному фронті без змін» та «Повернення»), Ремарк вкотре показує всю трагедію війни.

Тема твору – це спогади шкільного друга оповідача, лейтенанта Людвіга Брейера, про Першу світову війну, де він воював на боці Німеччини. Лейтенант розповідає про випадки «братання на лінії фронту», коли піхотні підрозділи, що знаходились близько одне від одного припиняли агресивну поведінку, і організовувались у невеликі братерства, що розмовляли, обмінювались цигарками чи навіть грали між собою у футбол. Іноді, такі братання дозволяли солдатам пройти між лініями, аби врятувати поранених і забрати тіла загиблих товаришів; існувала мовчазна домовленість не стріляти в час перепочинку, тренувань, чи робіт перед очима у ворога.

«…Одного прекрасного дня на фронт приїхав якийсь майор і прочитав нашій роті цілу доповідь. Ревний і дуже енергійний служака, він заявив, що має намір залишитися на передовій до самого вечора. На жаль, він розташувався недалеко від місця нашого виходу, до того ж зажадав собі гвинтівку. Це був дуже молодий майор, що жадав подвигів.

Ми не знали, що нам робити. Не було можливості подати якийсь знак товаришам навпроти; крім того, ми побоювалися розстрілу на місці за те, що завели такі справи з противником. Хвилинна стрілка мого годинника продовжувала повільно рухатися по колу. Ніщо не ворушилося, і ми вже було вирішили, що все обійдеться благополучно.

Майор, безсумнівно, знав про загальне братання уздовж лінії фронту, але певних відомостей про те, що ми тут робимо, не мав; і треба ж, щоб його занесло саме до нас, та ще з таким завданням. Ось вже не пощастило!

Я подумав - а чи не сказати йому: «Через п`ять хвилин звідти хто-небудь прийде. Стріляти в нього ніяк не можна - він нам довіряє». Але зважитися на таке я не міг, та це нічого б і не дало. А скажи я йому - він би вже точно залишився чекати, а так все-таки залишався хоч якийсь шанс, що він піде. Крім того, Бюлер шепнув мені, що пробрався до іншого брустверу і гвинтівкою зробив знак «мимо!» (так в тирі сигналізують про непотрапляння при стрільбі) і що вони нібито відповіли йому, тобто, в загальному, зрозуміли, що виходити їм не можна.

На щастя, був похмурий день, йшов невеликий дощ і вже почало темніти. Минуло понад чверть години після встановленого часу зустрічі. Наше хвилювання потроху вляглося, і ми знову задихали вільно. І раптом мій погляд застиг; було відчуття, ніби язик набряк і немов кляп забив мені рота; я хотів закричати, але не міг; заціпенівши від відчаю, я дивився через нічийну смугу і побачив руку, що повільно піднімається, за них з`явився торс. Бюлер метався уздовж бруствера і в повному нестямі намагався подати застережливий знак. Але пізно - майор встиг вистрілити. Почувся тонкий зойк, і тіло зникло. На мить запанувала страшна тиша. Ще секунда-друга, і ми почули багатоголосий рев. Почався запеклий вогонь на ураження. «Стріляти! Вони атакують! » - закричав майор.

Тоді і ми відкрили вогонь. Як божевільні, ми заряджали і стріляли, аби скоріше залишилася позаду ця жахлива хвилина. Весь фронт ожив, запрацювала артилерія, і так тривало всю ніч. До ранку ми нарахували дванадцять убитих, в їх числі були майор і Бюлер.

Бойові дії, як і належить, поновилися; припинилася передача сигарет в обидві сторони; число втрат росло з кожною годиною ... З тих пір мені довелося багато чого пережити. Багато людей загинуло на моїх очах; я сам повбивав не одного і не двох; я став черствим, байдужим. Пройшли роки. Але увесь цей довгий час я - як тільки міг - намагався не згадувати цей тонкий зойк під дощем».

https://probapera.org/publication/13/53220/voroh.html#comment Відкрити / Коментувати

2022-06-22 20:57:02 Відкрити / Коментувати

2022-06-19 21:08:53 Фільм про будинок «Слово» переміг на кінофестивалі у Словаччині.

Фільм "Будинок "Слово". Нескінчений роман" Тараса Томенка став переможцем Міжнародного кінофестивалю в Кошице. Стрічка отримала нагороду "Найкращий ігровий фільм". Про це повідомили у Держкіно.

Будинок "Слово" збудували у Харкові наприкінці 1920-х років за сприяння Йосипа Сталіна. Таку назву будинок отримав через свою форму - з висоти він утворює літеру "С".

Зібравши усю українську культурну еліту в один будинок, стало дуже легко слідкувати за українськими діячами та збирати докази про їх незаконну діяльність.

В будинку жили: Микола Хвильовий, Валер'ян Підмогильний, Майк Йогансен, Павло Тичина, Наталія Ужвій, Володимир Сосюра, Остап Вишня, Олесь Курбас, Михайло Яловий, Іван Багряний, Раїса Троянкер та інші.

З 1933 року, через три роки після заселення, почались масові арешти жителів будинку. Тоді на Соловки вивезли та розстріляли майже усіх. До 1938 року було репресовано мешканців 40 квартир із 63.

Режисер фільму Тарас Томенко так сформулював основну ідею і меседж цього фільму:

“Грубо кажучи, більшість українців не знає цих письменників і не зможе відрізнити обличчя Йогансена від Підмогильного, наприклад. Тому наше завдання було повернути цих людей в український простір”.

Фільм можна безкоштовно подивитися на Мегого: https://is.gd/HYMDhS Відкрити / Коментувати