прощавай, внутрішня рф я не люблю стереотипи. проте в кожної | панна ґанджа

прощавай, внутрішня рф

я не люблю стереотипи. проте в кожної нації є власні цінності й росія теж має свої. оскільки зараз я активно здихуюся всього російського у своєму житті, час покінчити й зі шкідливими установками. знайти їх було не складно — мене вело почуття відрази.

чи мають інші люди, крім росіян, такі якості? звісно, так. але ті сучасні росіяни, яких я зустрічаю — від їхніх зірок і політиків, моїх цілком звичайних колишніх знайомими й друзів й до ординарного коментатора чи форумчанина, мають спільний вайб. я вирішила деконструювати його найбільш гидотні елементи так, як люблю найбільше — у список із 5 пунктів. отже, ось цінності, на мою думку, що властиві росіянам:

1. жартівлива беззахисність. заборонили геїв? так я не гей. садять за репости? закрию сторінку. інстаграм назвали екстремістським? буду жартома називати його «нельзяграм». ці сардонічні копінг-механізми йдуть нахуй. я буду жартувати тільки якщо не буду мати інших варіантів. тільки якщо в мене будуть факти, що мій біль є хронічним. в інших випадках — я борюсь.

2. хитра, злобна тваринність. така була, за словами Юнга, у сталіна. однак саме так я тепер називаю характерне для жителів росії поєднання схильності до критики, жадоби до розправи й простої, буденної злобливості. єдина причина для такої сусвітньої поведінки — низький рівень життя. але що було першим — злобливість, чи зубожіння? так чи інак, я намагаюсь не вчиняти вуличних сутичок (словесних чи фізичних). аж допоки мене не займають і того не вимагає ситуація

3. щодо хитрості. росія — країна агресивного маркетингу. згадати хоча б «чайну компанію» із санкт-петербурга (причому із самого невського проспекту, обличчя міста). промоутери за допомогою психологічного й нерідко фізичного тиску заганяють перехожих на дегустації преміумчаїв, а потім продають під дорогою етикеткою непотріб, що фарбує холодну воду. і такого штибу афер у росії — як рідкого гівна навесні. звісно, наїбати люблять у будь-якій країні. однак не в кожній «кінуть лоха» — частина національної філософії. і особисто я не збираюся вдаватися до такого й підтримувати будь-яким чином.

4. т.зв. слов’янська прямолінійність. себто неделікатність, яку вони називають «проста майо мнєніє». за доказами зайдіть до будь-якого російськомовного блогера в коменти. річ не в тому, що треба думати про людей тільки хороше. річ у тім, щоб озвучувати свої думки усвідомлено. знаючи, що їх на тому кінці прочитає жива людина й що я пишу на її сторінці, взагалі-то.

5. дискримінація. хохли, лягушатники, макаронники, бульбаши, хачі, тормознуті естонці, пшекі, жиди, піндоси, амерікоси, чушкі, чукчі. вони будуть називати тебе як завгодно, тільки не так, як ти попросив. у комплекті до цього — зверхність і паразитизм до рівня «усе, що може говорити російською — росія». усе ж таки, я стала більш чутливою до дискримінації навколо мене, неважливо хто її адресат й адресант. несподівано вона стала ледь не візуально відділятися від буденності сухими шматками гнилої трухи. застаріла і спорохніла, як російська імперія.