Ти, Ви, thou і Бог. Коли носії англійської мови беруться вивч | покруч

Ти, Ви, thou і Бог.

Коли носії англійської мови беруться вивчати інші європейські мови, то часто плутаються подвійністю займенника другої особи однини, you — може бути ти і Ви. У французькій говорять tu i vu, в іспанській tu i usted, у німецькій du та Sie тощо. Пояснювати довго не буду: ти - просто, Ви - з повагою.

В англійській мові таких гоноративних заморочок нема. "You, та й you", — каже американець, не викупаючи. Однак колись були. Якщо ви колись читали Шекспіра, то чули слова thou i thee. У найвідомішому своєму сонеті Біллі пише:
Shall I compare thee to a summer’s day?
Thou art more lovely and more temperate.

(Дмитро Паламарчук перекладає так:
Рівнять тебе до літньої пори?
Ти сталіший, чарівніший від неї.)

Бачимо в перекладі ти, однак ніякого you в оригіналі нема. Там є thou — прямий відповідник. You тоді використовувалося для вираження додаткової поваги, або для множини — точно як наше ви/Ви.

Помітьте, до речі, форму thee. Ні, очі вам не зраджують — це дійсно знахідний відмінок, тобто, форма тебе. Для слова you був відповідник ye.

До речі в цей же період існувало в англійській відмінювання дієслів. При thou до дієслова приставало закінчення -st, або рідше -t. Слово "бути" узгоджувалося у формі art, а майбутній час творився з допоміжним словом shalt.
Ось приклади з Біблії Короля Джеймса:
Thou visitest the earth and waterest it. (Psalms 65:5)
In like manner shalt thou do with his ass. (Deutoronomy 22:3)
I know thee who thou art. (Luke 4:34)

Отже, чому я вирішив цей пост написати: англомовних надзвичайно кумедно конфузить, коли до Бога звертаються на Ти, а не на Ви. Це є зверненням, спільним для всіх європейських мов, наскільки мені відомо. Однак сучасні англомовні, які не зовсім розуміють слова thou, вважають, що до Бога, найвищої інстанції всього, треба було б звертатися з поважною формою. Може вони в чомусь і мають рацію, не знаю.