Наша тривожність більша, ніж воно того варте. 1. Еволюційно т | Petro Chornomorets

Наша тривожність більша, ніж воно того варте.

1. Еволюційно так склалося, що тваринка, яка завжди трошки тривожна, в середньому виживає краще ніж та, яка в основному спокійна. Це неактуально для великих та добре озброєних тварин типу лева або слона. Але для незахищених мавпочок та давніх людей підвищена тривожність часто була головною передумовою виживання.

Для нас тут і зараз це означає, що амігдала, яка відповідає за тривогу, завжди трошечки активна. Навіть тоді, коли у нас все добре, вона все одно має певний фоновий рівень збудження. Тобто ми постійно маємо якусь кількість невмотивованої тривоги. Вона змушує нас смикатися і не дає відпочити.

Це мало цінність, коли мова йшла про вибір "прожити ще один день чи здохнути у пазурах великої кішки", і аж ніяк не про тривале, здорове та щасливе життя. Зараз активність нашої амігдали завжди трошечки надмірна. Давайте подякуємо їй, що допомогла вижити нашим предкам, але тут і зараз можна і поменше.

2. Відсутність тривожності не дорівнює байдужість. Небайдужість ми маємо у першу чергу завдяки дзеркальним нейронам, які дозволяють нам поставити себе на місце інших. А також завдяки вродженій моралі, яка змушує нас страждати, коли страждають "свої" (критерії "своїх" — то окреме питання). Тривожність у першу чергу пов'язана з активністю амігдали і сигналізує про будь-які незадоволені потреби. Так, це може бути тривога за інших (моральні потреби), але може бути і безліч інших причин.

Чому це важливо? Я регулярно чую запитання типу "Чи нормально це: дозволяти собі спокій та піклування про себе, коли в Україні війна? Це ж якась байдужість до страждань українців". Ні, якщо це запитання звучить, це вже не про байдужість. Так, спокій та піклування про себе це нормально, так ви стаєте більш ефективними і можете зробити більше для інших.

3. Небайдужість не обов'язково означає співпереживання. Вона може бути як емоційною, так і проактивно дієвою. І ці два аспекти також не обов'язково мають змішуватись. Більше того, емоційне співпереживання відбирає багато ресурсу, який інакше можна було би направити на діяльність.

Звісно, тотально позбутися співпереживання неможливо. Але підозрюю, що неприємних емоцій у вас наразі більш ніж достатньо. Тому, коли є можливість не співпереживати — краще не співпереживати. Це буде не небайдужість, а здорове піклування про себе. Краще направити цю енергію в конструктивне русло.