А я до вас у гості з десятиденного запою. На щастя, ще в дити | Petro Chornomorets

А я до вас у гості з десятиденного запою.

На щастя, ще в дитинстві я вирішив не вживати речовин для покращення настрою, тому запой у мене або ігровий, або серіальний. Але свого часу, коли мені було 20-25, виглядало це все одно не дуже: я грав тижнями з 8 ранку до 3 ночі, абсолютно випадав із реальності, міг днями не їсти і взагалі не піклуватися про себе.

Зараз не так. Наприклад, за цей тиждень я паралельно із цим станом провів 16 годин занять і ще якусь кількість часу в організаційних комунікаціях. А ще їв, мився і спав по 7 годин. Але: спав скоріше вдень аніж уночі, не займався написанням текстів, сайт завис на стадії 70% готовності, усі не всрато необхідні комунікації припинилися, тому стажери без керівництва та зворотного зв'язку зникли з радарів і нічого не роблять. Тобто серед критичних задач усі були під контролем, а от стратегічні відпали.

Що мені видається тут важливим.

1. Втеча з реальності завжди має свої причини. Найчастіше це систематичне незадоволення однієї або кількох важливих потреб.

Конкретно зараз у мене це була потреба бути наодинці з собою: мені важливо бути самому в квартирі щонайменше кілька повних днів на тиждень.

Крім того, я був надміру ефективним попередні тижні та місяці. На сильній мотивації легко не помітити втому і зайти у виснаження. Особливо якщо не можеш достатньо часу проводити наодинці з собою.

2. Проблема стану — не в нестачі сили волі, а в недоречному її застосуванні, яке призводить до втрати чутливості до своїх потреб. Інший варіант — неможливість та/або нездатність задовольнити важливі потреби.

Відповідно, зі станом треба не боротися (бо це знову недоречне застосування сили волі), а прийняти і вчитися з ним бути.

3. Головна задача — попіклуватися про себе. Сила волі, скільки її є, має піти не на спроби втриматися, а на те, щоб все-таки їсти, спати та мати інші базові аспекти комфорту.

4. Тільки тоді є шанс, що трохи сили волі залишиться на робочі питання: щонайменше попередити усіх про перенос дедлайнів тощо.

Мені вже багато років як вдається таким чином переформатовувати свою діяльність, що критичні робочі процеси зберігаються. Але це можливо тільки тому, що весь інший час я сплановано віддаю на втечу з реальності. Тобто я свідомо дозволяю собі бути неконструктивним і просирати стратегічні перспективи скільки це буде потрібно моїй психіці — а в обмін на це вона дозволяє мені на 4 години на день випірнати у реальність і не просирати ще й тактично необхідну діяльність.

5. Якщо чути себе і піклуватися про себе, цей стан обов'язково закінчується.